Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

— Аби тільки не навернутися на підборах, — пробурмотіла вона, застібаючи ремінці на босоніжках. 

Востаннє окинувши себе поглядом у дзеркалі, вона визнала, що виглядає доволі пристойно. 

— Можна навіть сказати, що я сьогодні леді, — усміхнулася сама собі. 

Аліна востаннє оглянула себе в дзеркалі, поправила сукню й вирішила, що виглядає навіть краще, ніж очікувала. 

Все. Вона готова. Вона навіть подумала, що, можливо, цей корпоратив пройде без стресу. 

А потім... 

Грюк! Грюк! Грюк! Знову стукіт у двері! 

— АЛІНО! 

Вона різко відкрила двері. Перед нею стояв Михайло. І це вже була тривожна ознака. Він був у сорочці, костюмі, але… БОСОНІЖ. 

Так. Босий. 

— …Що з тобою знову не так? Чорт забирай! — нарешті спитала вона. 

— Катастрофа! 

— Знову? Ти ніяк не визначишся зі шкарпетками?!

— Ні! Це справжня катастрофа!

— Що ще може бути не так?! — гаркнула на нього Аліна. 

— Родік зжер мої туфлі! 

— ХТО?! 

— Родік! 

— ХТО ТАКИЙ, В БІСА, ЦЕЙ РОДІК?! 

Михайло відчинив двері своєї квартири, і звідти вибіг маленький, вгодований коргі, якого явно не мучила совість. 

— Це що за… ковбаска на лапках?! Звідки він у тебе взявся, Михайле?! Чорт забирай, в тебе ж не було собаки?! 

— Це пес мого друга! Він поїхав у відрядження, а мені лишив його на кілька днів. 

Аліна закрила очі й повільно вдихнула. 

— І ти вирішив, що не сказати мені про це раніше – чудова ідея? 

— Ну, він мирний… зазвичай. 

— Окрім тих моментів, коли жере твої туфлі?! 

Родік на це радісно гавкнув і стрибнув Аліні на ногу. 

— Я тобі не туфля, песику! 

Вона обійшла його, зайшла до квартири Михайла й побачила жахливу картину: на підлозі лежало те, що колись було туфлями. Одна була без п’ятки. Друга – без шнурків. 

— Він… не все з’їв, — невпевнено мовив Михайло. 

— Ну дякую, — саркастично відповіла Аліна. — Візьми на корпоратив це… що лишилося. 

— Я так і зроблю! 

— НІ, НЕ ЗРОБИШ! 

Вона схопила його за руку й потягла назад до себе. 

— У мене десь були старі туфлі колишнього, — буркнула вона, риючись у шафі. 

— В тебе є чоловічі туфлі?! 

— Вони залишилися після того, як я його виставила за двері. 

Михайло мовчки дивився, як вона витягає чорні класичні туфлі. 

— Сподіваюсь, що вони тобі підійдуть. 

Він взув одну. Потім другу. 

— Слухай, а норм! 

— Ще б пак, — зітхнула Аліна. — Попробували б не підійти! Вони коштували стільки, що мені досі шкода. 

Михайло підстрибнув на місці, перевіряючи, чи зручні вони. 

— А я навіть вдячний тому хлопцю, що він утік. 

— Він не тікав. 

— Кожен нормальний мужик би тікав, лишивши таке взуття. 

— Михайле… 

— Так? 

— Якщо ми не вийдемо через дві хвилини, я залишу тебе тут із Родіком. І його новою жертвою будуть не туфлі. 

— Йду! 

Родік радісно загавкав. 

— НІ, ТИ НІКУДИ НЕ ЙДЕШ! 

Пес захоплено лизнув Михайлу ногу. 

Корпоратив ще не почався, а пекло вже відкрилося.