Читати книгу - "Сфера води, Mr Simon"

А кінець цієї трагедії розігрався на моїх очах. Я давно полював на Габо, і він це прекрасно знав. Бачити очима другого при танга — це майже неможливо, але не залишалося сумнівів, що він побачив мене на прийомі в леді, запанікував і вчинив найбільшу дурість у своєму житті, яка коштувала йому життя. А також життя моїм рідним.

Даневір знову поправив руль. Ми мовчали. Я був під сильним враженням від його розповіді, це м’яко кажучи, насправді я був у шоці. Зазвичай у книжках герої, подолавши купу труднощів, встигають схопити злочинця, поки він не натворив великих лих. При цьому всі цілі й майже неушкоджені, а злочинець отримує покарання, іноді, навіть, просто осуд за свої необдумані дії й відправляється у вигнання, ну або в досить комфортне ув'язнення в тюрмі з хорошим кухаром. Тут усе було настільки по-іншому, що не вкладалося в голові. З одного боку, є могутні чаклуни, які одним помахом можуть вирішити купу неосяжних задач, а з іншого — вони не можуть захистити всіх і вчасно прийти на допомогу. Значить, цей світ справжній, з усіма його принадами і недоліками, але реальний, відчутний, не плід уяви, тим більше райдужної. Цікаво, а чи можна його змінити? Застосувати до нього ті знання, які є в мене? Ну, хоча б чисто теоретично?

Від цих роздумів мене відволік Даневір. Він вдивлявся кудись в небосхил, прикривши очі долонею, а потім різко опустив руку на коліно.
— Шторм йде. І прямо на нас, — сказав він.

— Може, спробуємо від нього втекти, скільки в нас часу? — спитав я з надією.
— Половина дня, приблизно. Шкода, що вітер вщухав, доведеться гребти.

— А якщо знову покликати вітер? — запитав я з надією.
— Я не настільки могутній чарівник, щоб сперечатися з природою. Невеликий вітерець під час штилю — це, будь ласка, та й то багато сил іде. На кораблях за це ціла команда відповідає. До дюжини людей доходить. А я у нас один такий пречудовий чарівник. І тебе навчити не встигну. Фокус не складний, але вимагає багато практики. А часу в нас немає.

Я взявся за весло, Даневір — за руль, ми розвернули наш пліт й намагалися якнайшвидше піти зі шляху негоди. Завдання саме по собі не виглядало нездійсненним. Хмара була не надто великою. Було видно, що вона йде кудись (я б сказав, на південний захід, але тоді ще не орієнтувався в місцевих сторонах світу та їх назвах) вбік і трохи навскоси нашому курсу. А з іншого її боку світило сонце. Саме туди ми і хотіли потрапити.