Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

- Чому зі мною? – Спитала вона.

- У тебе дуже красиві очі! – Знову не думаючи, мовив Тарас.

- Хм… Зрозуміло. – Дівчина раптом похмурніла. – Всі так кажуть. Ніби крім очей у мене нічого немає. Всі звертають увагу лише на очі, а ще називають їх чаклунськими.

- А насправді вони не такі? – Спитав Тарас, і вкотре пожалкував про сказане.

- Чи ж я знаю? Очі та й очі! – Дівчина роздратовано встала з лавочки. – Вам краще? Зможе йти? Бо я маю ще справи! – Дівчина піднялась з лавки, а за нею і Тарас.

    Як же йому не хотілось іти! Як же хотілось ще хоч трохи поговорити із нею! А тепер вона виганяє його. Образилась, напевно.  

- Вибач, я не хотів тебе образити. – Спробував Тарас змінити ситуацію.

- Нічого. – Тихо відповіла, дивлячись у бік.

- Так, мені вже краще. Ти мене врятувала! А можна дізнатись як звуть мою рятівницю?

- Соломія. – Відповіла дівчина і Тарасу здалось, що на її обличчя злегка майнула усмішка. Це додало йому трохи відваги.    

- А я – Тарас! І, будь ласка, звертайся до мене на «ти».

-  Звертатись на «ти»? Але це якось незручно. Ви ж дорослий!

Тарасу відразу здалось, що він вже майже пенсіонер. Та він цього не сказав їй.

- Ти теж закінчила школу і вступила в доросле життя! – Тарас пригадав фразу із вчорашнього свята.

- Так. Ще не звикла до цього. А ти вже навчаєшся в університеті? – Раптом спитала вона.

- Навчався. Недавно закінчив і пішов працювати. – Відповів Тарас. І подумав чи «три роки» то  ще «недавно».

- Зрозуміло. А я ще не знаю чи буду кудись вступати. – Зітхнувши, сказала Соломія.

- Як не знаєш! Це тобі просто необхідно! – Обурився такому Тарас.

- Може й так, а може й ні! – Байдуже мовила Соломія і підійшла до свого коня, який спокійно пасся попід парканом. – Ходімо, Зірко, тобі пора додому!

- У тебе гарний кінь! – Тарас ніяк не хотів відпускати дівчину.

- Це вона. Зірка.

- І ти чудово їздиш верхи! Я б теж так хотів! – Хоч якось намагався затримати дівчину Тарас.

- Зараз є багато клубів, де цьому навчають. Я мушу йти. Гарного дня. – Дівчина звернула з конем у хвіртку.

- Соломіє! – Крикнув Тарас. Дівчина оглянулась. – Я б дуже хотів з тобою зустрітись, будь ласка…

- Зустрітись? Для чого?

Тарас ледь стримався, щоб не зізнатись, як вона його приваблює. Але, боячись її налякати, сказав інше.  

- Мені сподобалось спілкуватись з тобою… То що ти не проти зустрітись? Місце і час обираєш ти!

- Сьогодні я вже не зможу. Хіба завтра, як спека спаде, біля джерела. Ти ж знаєш де тут джерело?

- Звісно. Мені дуже подобається це місце.

- Мені також.

- Так, я знаю. Ти любиш купатись у джерелі!

- Звідки ти це знаєш?

- Якось я бачив… випадково!

- Ти що підглядав? – Образилась Соломія і рушила у двір.

- Соломіє, чесне слово, я випадково… То ти прийдеш? – Вигукнув Тарас. Відповіді не було. – Соломіє, я чекатиму! – Ще голосніше крикнув Тарас, але дівчина вже заховалась за невеликим будинком.