Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 231
Перейти на сторінку:
біля прилавка, — у вас чудовий вигляд.

— Це у вас чудовий вигляд, — відказав той.

— Друзяко Джеймсе, — мовив другий. — А ви погладшали, Джеймсе.

— Та просто жах, як роздимає,— сказав бармен.

— Не забудьте влити коньяку, Джеймсе, — нагадав перший.

— Не забуду, сер, — сказав бармен. — Можете мені вірити.

Двоє біля прилавка подивилися на тих двох за столиком і

знов обернулись до бармена. Дивитися на нього було зручніше.

— Краще б ти не вживав таких слів, — мовила дівчина. — Це просто ні до чоґо.

— А як же я маю це називати?

— Не треба ніяк називати. Навіщо якісь назви?

— Саме так воно зветься.

— Ні,— заперечила вона. — В кожному з нас закладено багато всякого. Ти це завжди розумів. І добре з цього користався.

— Годі вже про це нагадувати.

— Просто я хочу тобі пояснити.

— Ну, гаразд, — мовив він. — Гаразд.

— Негаразд, ти хочеш сказати. Я знаю. Все негаразд. Але я повернуся. Я ж тобі сказала. Одразу ж і повернуся.

— Ні, не повернешся.

— Повернуся.

— Ні. А як і повернешся, то не до мене.

— Побачиш.

— А так, — сказав він. — Оце ж і найстрашніше. Можливо, ти таки повернешся.

— Звісно, що повернуся.

— Ну то йди.

— Справді? — Вона ще не вірила, та в голосі її бриніла радість.

— Іди, — повторив він і не впізнав власного голосу. Він дивився на неї, на вигин її уст і опуклості вилиць, на її очі, на волосся, що хвилею лежало над чолом, на кінчик її вуха і на шию.

— Ні, справді? Ой який же ти милий, — сказала вона. — Ти надто добрий до мене.

— А коли повернешся, про все мені розповіси. — Голос його був зовсім чужий, і він сам не впізнавав його.

Вона швидко позирнула на нього. Він видимо дійшов якогось рішення.

— Ти хочеш, щоб я пішла? — поважно спитала вона.

— Так, — поважно відказав він. — Зараз же. — Голос його змінився, у роті пересохло. — Ну ж бо, — мовив він.

Вона підвелась і швидко вийшла. Навіть не озирнулась. Він проводжав її очима. Тепер він був і з вигляду зовсім інший, ніж перед тим, як звелів їй іти. Він' устав з-за столика, взяв обидва чеки й пішов з ними до прилавка.

— Я вже не той, що був, Джеймсе, — мовив він до бармена. — Ви бачите перед собою зовсім іншу людину.

— Он як, сер? — озвався Джеймс.

— Розпуста, Джеймсе, — сказав той засмаглий до коричнево-|г6 хлопець, — це дуже химерна річ. — Він визирнув за двері й побачив, як дівчина простує вулицею. А глянувши у дзеркало, впевнився, що й справді зовсім перемінився зовні. Двоє біля прилавка посунулися, звільняючи для нього місце.

— Ваша правда, сер, — мовив Джеймс.

Ті двоє посунулися ще трохи, щоб хлопцеві було зручніше. Він дивився на своє відображення у дзеркалі за прилавком.

— Я ж казав, Джеймсе, що я вже зовсім не той, — промовив він. Дивлячись у дзеркало, він бачив, що так воно і є.

— У вас чудовий вигляд, сер, — сказав Джеймс. — Певно, ви дуже добре провели літо.

ВИ ТАКІ НЕ БУДЕТЕ

Атака йшла через поле, була затримана кулеметним вогнем з-над дороги у видолинку та з вікон кількох селянських осель, і, не наразившись на опір у містечку, досягла берега річки. їдучи тією дорогою, Ніколас Адамс раз у раз мусив злазити з велосипеда й штовхати його поруч себе: місцями дорога була зовсім перерита, і з того, як лежали трупи, він бачив, що там діялось.

Вони лежали поодинці й купами у високій траві та при дорозі, з вивернутими кишенями; над ними дзижчали мухи, і навкруг кожного тіла чи купи тіл були розкидані папери.

У траві та в хлібах понад дорогою, а подекуди й на самій дорозі було покинуто багато всілякого військового спорядження: похідна кухня, привезена, мабуть, за кращих часів, незліченні ранці з телячої, шкіри, ручні'гранати, каски, гвинтівки — декотрі прикладами догори, багнетами у землю, — як видно, наприкінці було вже не до окопування; ручні гранати, каски, гвинтівки, шанцеве знаряддя, ящики від боєприпасів, ракетниці з розкиданими довкола патронами, санітарні сумки, протигази, порожні протигазні коробки, приземкуватий кулемет на тринозі серед розсипу стріляних гільз, із вибитим замком і перекинутою порожньою бляшанкою для води, щоб охолоджувати ствол, ящики з повними стрічками, мертва обслуга в чудних позах, а в траві коло неї — знов-таки папери.

Там були дешеві молитовнички, групові фотографії кулеметної обслуги: веселі й здорові хлопці, вишикувані за зростом; наче футбольна команда на знімку до шкільного альманаху, — тепер усі вони лежали в траві, покорчені й розпухлі; пропагандистські листівки, на яких солдат в австрійській уніформі кидав на ліжко жінку; сцена була гарно намальована й анітрохи не схожа на справжнє гвалтування, коли жінці задирають спідницю на обличчя, щоб не кричала, а часом хтось із приятелів ще й на голову сідає. Цих збудливих листівок було там чимало — певне, їх роздавали перед самим наступом. Тепер вони валялись упереміжку з непристойними картками, і там-таки були невеличкі знімки сільських дівчат, зроблені сільськими фотографами, подекуди траплялися фотографії дітлахів — і листи, листи, листи. Коло мертвих завжди багато паперів, отож і бойовище після тієї атаки не було винятком.

Усі ті люди полягли зовсім недавно, і ніхто ще не чіпав нічого, крім кишень. Наших убитих, цебто тих, кого Нік досі ще мав за «наших», було, як він помітив, зовсім мало. Мундири на них також були розстебнуті й кишені вивернуті, і те, як вони впали, показувало, що атаку ведено сміливо й майстерно. Всі трупи, незалежно від походження, однаково порозпухали під гарячим сонцем.

Як видно, наприкінці австрійці боронили містечко з тієї позиції у придорожньому видолинку, і відступати звідти майже не було кому. Серед вулиці лежало тільки троє мертвих — судячи з усього, вбитих при втечі. Будинки в містечку поруйнувало артилерійським вогнем, під ногами були купи тиньку й вапна, з розбитих черепичних дахів стриміли потрощені крокви, у стінах зяяли діри, подекуди з краями, жовтими від гірчичного га-. зу. Скрізь валялося безліч снарядних осколків, а жорства змішалася з кульками шрапнелі. Містечко було зовсім безлюдне, наче вимерле.

Від самого Форначі Нік Лдамс не зустрів ні душі, хоч, їдучи зеленою околицею, бачив ліворуч дороги гармати, сховані під прикриттям рясних шовковиць, — він помітив хвилі гарячого повітря, що струміли над листям, там, де сонце розжарило метал. Аж ось він переїхав містечко, дивуючись, що довкола так безлюдно, і рушив далі дорогою понад берегом річки. При виїзді з містечка, де дорога збігала вниз, була широка галявина, і він побачив спокійне річкове плесо, низький закрут

1 ... 14 15 16 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"