Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Вона та її чоловік прилетіли минулої ночі. Втратили усіх, крім її брата, наскільки я розумію.

— Це жахливо…

… 35897932384… Кожен знав когось на сході. — Я не була єдиною людиною, яка втратила сім’ю.

Продавець зауважила:

— Я чула в новинах, що ми повинні очікувати набагато більше метеорних біженців у Райт-Паттерсоні.

Метеорний біженець. Це була я. Просто я була першим біженцем, якого хтось тут бачив. З усього часу, щоб сльози нарешті полилися, це мало статися в магазині одягу?

— Те ж каже мій чоловік. — Місіс Ліндхольм, здавалося, зупинилася біля дверей у мою вбиральню. — Пізніше сьогодні я поїду до головної лікарні, щоб записатися волонтером.

— Це такий хороший намір.

Волонтер. Я теж могла це зробити. Я могла добровільно перевозити біженців літаком зі Сходу, або намотувати пов’язки, чи щось подібне. Я робила це під час війни, і не було жодної причини не зібратися і не робити це знову.

— Це CBS у вас зараз на радіо?

Я витерла очі і встала, потягнувшись до сукні, яку вхопила. Це була полька-крапка такого розміру, що краще підходила для олівця, ніж для мене.

— М-м-м… Вони щойно казали, що знайшли вцілілого члена кабінету. Дозвольте мені дослухати, якщо ви, пані, не проти.

У дзеркалі я виглядала так, ніби в магазин зайшов вампір. Я думала, що виглядаю бездомною, але насправді виглядала так, ніби не пережила удару. Мої очі почорніли. У мене були невеликі порізи по всьому обличчю та руках. Щось вдарило мене, прямо під моїм волоссям, і залишило глибший поріз. Але я була жива.

— …приливні хвилі пройшли весь Карибський басейн, зараз там багато людей без води та електрики. Руйнування, як повідомляють, налічують сотні тисяч…

Я відчинила двері вбиральні і спробувала привернути їхню увагу.

— Я помилилася. Неправильний розмір.

Продавець прийшла мені на допомогу, і ми навіть порадилися щодо розміру та сучасної моди, поки тривали новини на задньому плані. Це було як грати у загадки, коли навколо нас горів Рим.

ІНДІЯ ПРОПОНУЄ ДОПОМОГУ ПАНІ РУЗВЕЛЬТ.

Запитання від преси підкреслюють зростаючу симпатію до США

Таймс.

Нью-Делі, Індія, 4 березня 1952 р. — запитання індійських газетярів до пані Франклін Д. Рузвельт на влаштованому сьогодні обіді прес-асоціації Делі для вдови колишнього президента підкреслили значне широке і зростаюче спустошення в США після удару метеорита день назад. Зустріч, яку спочатку розглядали як знак гостинності, перетворилася на розмову, зосереджену на пропозиціях допомоги для Сполучених Штатів.

Небо було високим, срібно-похмурим, коли місіс Ліндхольм підвезла мене до штаб-квартири.

— Ви впевнені, що не хочете поїхати додому та відпочити, дорога?

— Дякую, але я справді почуваюся краще, коли активна.

Її губи розчаровано вигнулися, але, до її честі, вона більше не сперечалася.

— Я запишусь у базовій лікарні, якщо буду їм потрібна. Не забудьте щось з'їсти.

— Так, мем. — я махнула їй рукою, і вона поїхала. Покупки йшли все краще і краще, і, так, я дозволила собі почуватися краще у чистому одязі та з макіяжем, щоб приховати найгірші синці, але я витратила весь час, відчуваючи, ніби граюся в макіяж, щоб насправді у це повірити. У кожному магазині радіо чи телебачення були налаштовані на новини. Делаверського принципу більше не існувало, і єдиним вцілілим членом кабінету, якого вони знайшли, був секретар сільського господарства.

Але все ж були біженці, яких потрібно було перевезти. Я вміла літати. Отже, я розправила нове темно-синє плаття у горошок, вирівняла яскраво-червоний пояс і попрямувала всередину, щоб знайти полковника Паркера. Зверніть увагу, він би не був моїм першим вибором, але, принаймні, він знав мою кваліфікацію пілота.

Я постукала у його двері, які були привідкритими. Він сидів за своїм столом, нахиливши голову над пам'яткою. Я клянусь, що його губи рухалися, коли він читав. Він уже мав лисину на потилиці розміром півдолара. Цікаво, чи знав він про це.

Він підвів очі, але не витримав погляду.

— Місіс Йорк?

— Я чула у новинах, що ВПС мобілізуються на перевезення біженців. — Я зайшла і сіла, не питаючи дозволу. Я маю на увазі, що не хотіла змусити його виглядати погано щодо того, щоб залишити леді стояти.

— Це вірно. Але не хвилюйтеся, вашого чоловіка не відправлять.

— Оскільки він не на активній службі і ніколи не був у ВПС, це мене не дивує. — Я видихнула, намагаючись випустити своє роздратування. — Але мені цікаво, чи можу я допомогти. Оскільки в Кореї багато наших людей, я подумала, що додатковий пілот може бути корисним.

— Ну, зараз… ви дуже добрі, але дамам там не місце.

— Серед біженців багато жінок. А оскільки я маю досвід перевезень…

Він підняв руку, щоб зупинити мене.

— Я ціную вашу активність, але цього не потрібно. Генерал Ейзенхауер згадує наші війська, і у нас є приплив помічників з ООН.

— А як щодо Кореї?

— Припинення вогню. — Він перетасував папери на своєму столі. — Тепер, якщо ви пробачите мене…

— І все-таки, поки вони не будуть вдома, у вас буде дефіцит пілотів.

— Ви пропонуєте вступ до ВПС? Тому що якщо ні, я не можу дозволити вам літати одним із наших літаків. — Він знущався