Читати книгу - "Велике плавання"

— Що мені буде, ласкавий синьйоре? — спитав я, хоч він мені зовсім не видавався добрим.

— Все, що ти розповів мені, дуже схоже на правду, — несподівано звернувся він до майстра, — а все, що каже хлопчисько, дуже схоже на брехню. Але я знаю Тітто Б'янкі, одноокого, знаю його історію, знаю синьйора Томазо і дещо чув і про тебе, майстре Тульпі. Тому я гадаю, що брешеш саме ти, а хлопець каже правду. Облиш його і забирайся живий-здоровий.

Майстер, збліднувши від хвилювання, схопив мене за комір.

— Я тобі кажу, забирайся геть! — раптом заревів старшина і спритно стусонув його ногою нижче спини.

Старшина був худорлявий, зі впалими грудьми, а майстер високий і огрядний, але він тільки, ввібравши голову в плечі, підняв руки над головою, захищаючи себе від ударів.

— А, ти битися, битися!.. — бурмотів він тремтячим голосом. — Ну, за це я підніму проти тебе всю Геную!

— Я ще не бився, — сказав старшина, з розмаху стусаючи його кулаком, — але я можу і побитись. Це тобі за хлопця і за його вухо, яке ти мало не одкрутив, це за мужиків, які всі злодії, а це за синьйора Томазо, найчеснішу людину в Генуї!.. — промовляв він крізь зціплені зуби.

Вирвавшись від нього, майстер кинувся тікати з несподіваною для своєї статури прудкістю.

— Ну, чого ж ти стоїш? — сказав старшина буркотливо. — Чи ти збираєшся у такому вигляді з'явитися до синьйора Томазо і завдати йому смертельної прикрості? Ходімо!

Я покірно пішов за ним. Але, коли ми вже дійшли до самого берега і почали пробиратися між бочками і канатами, я його спитав:

— Куди ви ведете мене, синьйоре старшина?

— Куди я можу тебе ще вести? — пробурмотів він скрушно. — Звичайно, на мою «Калабрію». З малих парусників це найшвидкохідніше судно в Генуї, і ми ще до Картахени обгонимо твого одноокого Тітто Б'янкі.

Ніколи ще досі я не плавав так довго по морю.

І коли, вже після Картахени, нас дві доби тіпав шторм, мені здавалося, що мої нутрощі вибльовуються в море через моє горло. Солоний вітер бив мене в обличчя. Я так міцно мусив триматися за канати, що руки мої набрякли, взялися пухирями, а тут ще, як на лихо, капітан, проходячи мимо, щоразу запитував, усміхаючись:

— А чи не повернутися нам додому, хлопче?

Наскільки я його встиг пізнати за ці дні, капітан «Калабрії» синьйор Чекко Траппані, сувора, але дуже добра людина.

Особливо це проявилось, коли ми прибули до Палоса.

— Як мені віддячити вам, добрий синьйоре Чекко? — сказав я, зі слізьми кидаючись йому на шию.

— Дурниці, дурниці, — відповів він, відштовхуючи мене, — я не люблю цього. Та й зробив я це зовсім не для тебе, а для синьйора Томазо. І це також заради синьйора Томазо, — додав він, подаючи мені гарненьку курточку, обшиту галунами. — Носи на здоров'я! Тільки, будь ласка, не плач і не цілуйся! Просто мені не хочеться, щоб твій адмірал подумав, що синьйор Томазо поскупився на добре вбрання для тебе.

Весь берег Палоса кишів теслярами, конопатчиками, матросами і просто гаволовами. Я відразу ж запримітив на березі біля одного з кораблів вишневий плащ адмірала: месір Крістоваль Колон на голову вивищувався над натовпом. Але я не наважувався до нього підійти, поки не побачуся з Орніччо.

Зустрівся я з своїм другом зовсім не так, як це уявляв собі в мріях. Коли після довгих пошуків мені нарешті показали харчевню, де адмірал мешкав з Орніччо, і я стрімголов вдерся туди, у першу мить мені здалося, що він більше здивувався, ніж зрадів від моєї появи.

— Свята діво! — вигукнув він. — Ческо, голубе, як ти сюди потрапив? Хіба ти не одержав мого другого листа?

Але, побачивши моє засмучене обличчя, любий друг мій тієї ж миті кинувся до мене з розкритими обіймами.

— Ти виїхав після мого першого листа з Палоса?.. — спитав він. — Бідний хлопчик, а я через сім днів написав ще раз… Яка ж гарна куртка на тобі?.. Нумо, розкажи, як ти доїхав.

Він облишив скриню, біля якої вовтузився, коли я вскочив до кімнати.

— Бачиш, — сказав він, — я вже готую адмірала в дорогу. За останні дні сталися великі зміни, екіпаж флотилії набрано повністю, й оскільки адмірал не хоче слухати про тебе, я сам збирався повернутися в Геную.

Я по черзі оповів Орніччо про все, що сталося, відколи він поїхав до Нюрнберга. Я розповів йому про мій відчай, і він міцно потис мені руку. Коли я дійшов до зустрічі з майстром Тульпі, Орніччо підхопився з місця і вигукнув:

— Або я погано знаю месіра Крістоваля Колона, або він, дізнавшись про твої пригоди, неодмінно візьме тебе з собою. Найвище він цінує в людині впертість при досягненні поставленої перед собою мети. Він сам так багато зазнав, що зрозуміє твоє становище. А крім того, пан мій, адмірал, любить цікаві оповіді, а твої пригоди ніби справді списані зі сторінок лицарського роману. Якщо є правда на світі, ти повинен бути нагороджений за всі злигодні.

Орніччо відразу ж дав мені вмитися і нагодував мене, а потім ми пішли оглядати Палос, гавань і кораблі.

— Я зараз навіть боюсь підходити до адмірала, — сказав мій друг, — бо він не любить, щоб йому заважали. Ввечері ж, роздягаючи його, я розповідаю йому всілякі історії — без цього він не може