Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

Коли соціял-демократи побачили, що не можуть перешкодити, щоб З'їзд не відбувся, вони змінили свою тактику. Почали робити на організаторів з'їзду позакулісові впливи. Робили це через філію “Просвіти” в Мукачеві й декого зі старшого громадянства. Організаційний комітет З'їзду розглядав цю справу як засадничу, і тому тут не могло бути жодного компромісу. Кожний із членів організаційного комітету був повнолітним і вповні відповідальним за свої вчинки, а тому що це був З'їзд молоді, а не З'їзд іншого якогось сектора, молодь має право й обов'язок показатися перед громадянством такою, якою вона насправді є. Коли запропоновано нам, щоб конвенцією провадив посол соціял-демократ Ю. Ревай, ми не прийняли цієї пропозиції, а всіх заслужених старших громадян запросили до почесної президії.

Атаку проти З'їзду ведено ще в інший спосіб. Щоб відбути З'їзд, треба було мати дозвіл від поліції. Не чекаючи довго, зразу після рішення скликати ІІ З'їзд молоді, я вніс подання на поліцію з докладною програмою З'їзду. За тиждень часу я вже мав дозвіл від поліції на З'їзд і на похід учасників З'їзду від манастиря Отців Василіян над рікою Латорицею до мукачівського театру, де мала відбутися конвенція. Приблизно тиждень перед З'їздом я дістав покликання на поліцію у справі З'їзду. Поліційний референт для культурно-освітніх справ, якого я знав особисто кілька років, почав розпитувати про підготовку З'їзду, а також про якісь протидержавні демонстрації і т. п. Я йому відповів, що З'їзд відбудеться з такою програмою, яку я подав поліції у поданні. Я не думаю, що є якась потреба міняти програму, а про порядок ми всі особисто гарантуємо. Йому цього запевнення вистачило.

З'їзд під кожним оглядом був успішний. Понад 10,000 українців з цілого Закарпаття взяло участь у поході. На конвенції, що відбулася в мукачівському театрі, що містить 750 місць, всі були заповнені. Історичною заслугою ІІ З'їзду націоналістичної молоді Закарпаття було прийняття такої резолюції: “Закарпаття на сьогодні належить до Чехо-Словаччини, однак українська молодь Закарпаття не завагається ані на один момент прилучити Закарпаття до Українського Материка - Київ і Львів, оскільки така можливість заіснує”.

Ця резолюція стала дороговказом для всього українства у дальшій боротьбі за самостійність Закарпаття. Ця ідея знайшла широкий відгомін всюди, та найкраще це висловив на Всепросвітянському З'їзді 17 жовтня 1937 року в Ужгороді представник молоді д-р С. Росоха й І. Рогач.

Від серпня 1934 року наша хата, Залізнична вул. 8, в Мукачеві була місцем зустрічі членів Закордонного Проводу ОУН з членами Краєвої Екзекутиви ОУН західних українських земель. Я пригадую, як один тиждень по моєму весіллі, прийшли до нашої хати Ярослав Барановський і д-р О. Кандиба. Ціль їхнього приходу - була подорож до Ясіня, щоб відібрати Мацейка, особу, яка виконала атентат на польського міністра Пєрацкого. Я знайшовся у невигідному положенні, це ж була конспіративна справа, а моя дружина не знала які я мав зв'язки з ОУН, бо ще не мав нагоди і часу, щоб її до цього приготовити та втаємничити. Але я скоро справу полагодив й моя дружина в цьому випадку і в наступних роках вложила багато праці для революційної справи.

А. Чемеринська, Я. Барановський, ген. М. Капустянський,

автор з дружиною Марією.

Щороку наша хата найменше 4-5 разів на рік гостила нараз по 5 осіб, яких треба було переночувати, нагодувати й охоронити перед очевидною небезпекою. В нашій хаті на протязі 1934-38 побували такі особи: Ярослав Барановський, пані Анна Чемеринська-Барановська, д-р О. Кандиба, Лев Ребет, Ярослав Стецько, Іван Борковський, Олекса Гасин, Зенон Коссак, Юрко Костів та інші.

Це не було легке завдання, бо фактично, ті, які перебували в нас в ті часи, мусіли підлягати суворій конспіративній дисципліні, бо ми, себто моя дружина і я, були відповідальні за безпеку цих провідних провідників українського націоналістичного руху.

Такі відвідини розпочалися в серпні 1934 року, коли Ярослав Барановський разом з д-ром Олегом Кандибою приїхали до Мукачева, щоб на польсько-чеському кордоні біля Ясіня перебрати Гр. Мацейка, члена ОУН, який 1 липня 1934 року виконав атентат на польського міністра внутрішніх справ Пєрацкого.

Одною із дальших зустрічей була оказія в 1935 році, коли після заарештування Крайового Проводу, а головно Степана Бандери, який цей Провід очолював, новий провідник Лев Ребет разом із Зеноном Коссаком та іншими зустрінулися з представниками Закордонного Проводу ОУН, Ярославом Барановським і пані Анною Чемеринською-Барановською. Лев Ребет і Зенон Коссак поїхали від нас до Праги. Подорож ця була зв'язана з певною небезпекою, бо на Словаччині, недалеко Кошиць (Словацьке Нове Місто), залізнича дорога проходила лише один кілометр від мадярського кордону. Щоб переїхати цю територію не вимагалося пашпорту, але чеська погранична служба дуже часто контролювала осіб, які видавалися їй підозрілими. Через незнання чеської мови й звичаїв можна було легко попасти у клопіт. Знаючи ці обставини, рішено, щоб моя дружина їхала в товаристві Л. Ребета і З. Коссака.

Пригадую, що одного року, здається 1936, Олекса Гасин, щоб маскувати себе лещатарем при переході чеського кордону, приїхав до нас з лещатами в кінці березня, коли в нас вже зеленіла трава.

Десь до кінця 1933 року велика частина членів Закордонного Проводу ОУН перебувала в Празі. В тому році чехо-словацький міністер закордонних справ д-р Є. Бенеш став пресідником Ліги Націй в Женеві. Його “заслугою” було те, що він втягнув СССР до Ліги Націй. Контактуючися з Польщею і СССР, йому звернули увагу на те, що ЧСР є центром української конспірації проти тих двох держав. В наслідок цього цілком несподівано переведено ревізію у деяких осіб з Проводу ОУН; деякі мусіли примусово опустити територію ЧСР, а деякі виїхали добровільно. У висліді цієї поліційної акції сталося, що чеська поліція забрала деякі організаційні матеріяли, т. зв. “Архів Сеника”. З тих матеріялів поляки й совєти довідалися про ОУН, про що їм невільно