Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

- А зараз прошу мене вибачити, - сказала Юля і вийшла із-за столу, взявши чашку та тарілочку, - було приємно з вами поспілкуватися.

- Навзаєм, люба, - Галина Петрівна посміхнулася і зосередила свій погляд на синові, який навіть не ворухнувся, коли дівчина вирішила розпрощатися.

- Микито, - ледь не штовхнула сина ніжкою, взутою в гарненькі босоніжки.

А ось чоловік на якийсь час пірнув у себе. І для цього були вагомі причини.  Мабуть це відбулося у той момент, коли почув справжню причину втечі Юлі до міста. Дівчина навіть не приховувала, що громадянський чоловік її покинув, і покинув саме того вечора, коли їм довелося познайомитися.

Лінива посмішка Микити змінилася вмить, обличчя стало серйозним та замисленим. Повернувся думками в той день і згадав свою поведінку. Можливо, він не випадково тоді звернув на той шлях? Враження, що невидима рука вела його туди, до річки. Часом відчай згубний для людини, котра любила та беззаперечно вірила своїй половині. Хоча Юля не була схожа на слабку людину, навпаки - погарнішала,  навіть очі блищали якось по особливому.

- Що? - виринув зі своїх роздумів і зосередив погляд на матері, але вона кивала вбік, на Юлю.

- Ооо, тікаєш, - злетіло якось розчаровано, коли побачив, як Юля знизила плечима.

- Робота.

- Дійсно, вибач. Що ж, дякую за компанію, - це більше скидалося на якесь благословення.

Не варто її затримувати, бо розуміє, що Юля занадто відповідальна особа. Що ж, він почекає до вечора, а зараз треба купити подарунок сестрі, у якої незабаром день народження.

Чоловік провів дівчину поглядом і лише потім глянув у хитрюче обличчя матері.

- Гарна, - пролунав вердикт матері, котра  зацікавлено подивилася в дзеркало, поправляючи помаду.

- Не сперечаюся, - навіть не думав сперечатися з цим фактом.

Микита знову подивився на Юлю, яка метушилася за стійкою, обслуговуючи потік відвідувачів. Вправна дівчина. І це не аби як приваблювало.

Юля трішки хвилювалася після  нового знайомства. Адже одразу відчула на собі уважний погляд Галини Петрівни.  Чомусь здалося дивним те. Що жінка досить поглиблено цікавилася біографією.

 Зоя жадала на гарячі новини. Неодноразово на вухо коментувала те, що відбувається за столиком її знайомих.

– Шикарний чоловік. Знаєш. Здається. Що він щиро в тобі зацікавлений.  Нього погляд якийсь занадто глибокий. Він навіть слова власної матері певний час ігнорує. Ти тільки поглянь.

- Не вигадуй.

- Так клянуся. Ти просто поглянь.

- Дякую. Але мені це не цікаво.

- Смішна ти, Юльчику. Та як знаєш. Проґавити такий шанс… Ех.

Дівчина весь час спонукала Юлю  на певні дії, та Юля трималася молодцем, навіть жодного разу не подивилася у бік столика.

Тільки коли столик спорожнів, Юля розслабилася. Вона зовсім не зрозуміла, чому так відреагувала на появу Микити. Бачить Бог, світ тісний. Зустріч несподівана, напрочуд просто.

За своїми джерелами Гранін дізнався, що Юля працює до сьомої. І ось тепер уперто стежив за виходами, щоб не проґавити дівчину. Вона випурхнула з торгового центру і посміхнулася, зробивши вдих. Її обличчя просто заворожувало, Микита навіть не помітив, як губи розтягнулися в посмішці. Та вона просто насолоджується погодою, увечері. В цей час дуже рідко зустрінеш таку позитивну людину. Чоловік відштовхнувся від машини і перетнув парковку, поки Юля не втекла до зупинки.

- Привіт, - промовив тихо, але з тільки притаманною йому протяжною інтонацією, яку мимоволі, але запам'ятаєш надовго, а вона запам'ятала.

Юля обернулася і пильно подивилася на Микиту, який відверто вивчав її, не приховуючи свого чоловічого інтересу. Вона своїм нутром відчувала його чоловічий магнетизм, навіть бідні долоні спітніли від дивних відчуттів.  Ось тільки було багато але…

Вона не хотіла пірнати в нові стосунки, тому що чудово розуміла: такі чоловіки найчастіше просто розважаються, а її серце не здатне на цьому етапі страждати ще сильніше. Ось тому вона швидко прийшла до тями, зібралася і подумки спустила себе на грішну землю. Може хтось і назвав би її дурною, мовляв, розважайся, молода ж ще. А ось ні, не могла, та чи зможе?

- Добрий вечір, - поправила сумочку і попрямувала у бік зупинки, даючи зрозуміти, що його прийом не з нею не працює.

- Юль, - Микита дивився їй у слід, гукаючи, - давай підвезу.

- Нам не по дорозі, - збрехала не моргнувши, нехай краще так, ніж він уявить собі незрозуміло що.

Микита не зрушив з місця, проводжаючи важким поглядом тонку фігурку, яка спритно поспішала у бік зупинки. Чоловік засунув руки в кишені і замислився. Невже вже когось знайшла? А ось це цікаво, дуже цікаво! І де ж вона тепер жила, у кого чи з ким? А ось це завдання він готовий вирішити найближчими днями.