Читати книгу - "Межа Фундації"

Він не був бабієм. Вів спокійне життя з дружиною, але ще не зареєстрував своїх намірів стати батьком, про якусь таємну другу партнерку теж нічого не було відомо. Цим він також відрізнявся від Тревіза, який міняв співмешканок так само часто, як і свої горезвісні агресивно яскраві паски.

Не було майже нічого, що не розкопав би про депутата департамент Коделла, а сам Коделл тихо сидів у кутку кімнати, як завше випромінюючи гарний настрій.

Бранно сказала:

— Депутате Компор, ви добре прислужилися Фундації, але, на жаль для вас, ця послуга не з тих, за які можна хвалити прилюдно чи віддячувати у звичайний спосіб.

Компор усміхнувся. Зуби в нього були білі й рівні, і на якусь мить у голові Бранно промайнула лінива думка, чи не всі мешканці сектора Сіріуса мають такий вигляд. Розповідь Компора про походження із цього особливого, доволі периферійного регіону підкріплювали слова його бабці по матері, яка також була світловолоса та синьоока й стверджувала, що її мати походить із сектора Сіріуса. Та, за даними Коделла, на підтвердження цього не було жодного переконливого доказу.

Це ж жінки, казав він, вона могла вигадати собі далеких та екзотичних предків, щоб збільшити свою чарівність і вже й так загрозливу для чоловіків привабливість.

— То он які, по-вашому, жінки? — холодно запитала його Бранно, а Коделл усміхнувся й промимрив, що, звичайно ж, мав на увазі звичайних жінок.

Компор сказав:

— Не конче, щоб про мою послугу знав народ Фундації — достатньо лише вас.

— Я знаю і не забуду. А ще я не дозволю вам думати, ніби ваші обов’язки на цьому закінчилися. Ви взяли складний курс і мусите рухатися далі. Ми хочемо знати про Тревіза більше.

— Я розповів вам про нього все, що знаю.

— Може, це для того, щоб я вам повірила. Може, навіть для того, щоб ви повірили самі собі. Хай там як, відповідайте на мої запитання. Ви знаєте джентльмена на ім’я Янов Пелорат?

Лоб Компора зморщився, проте лише на секунду, а потім знову ж став гладеньким. Він обережно сказав:

— Можливо, я впізнав би його, якби побачив, але його ім’я не викликає в мене жодної асоціації.

— Він науковець.

Компорів рот округлився в доволі презирливе, але беззвучне «О?». Ніби він був здивований тим, що мер очікує, наче він знає науковців.

Бранно сказала:

— Пелорат — цікава особистість, яка з власних причин мріє відвідати Трентор. Депутат Тревіз супроводжуватиме його. А тепер, оскільки ви були добрим другом Тревіза і, ймовірно, знаєте, як він мислить, скажіть мені: як ви думаєте, чи погодиться Тревіз летіти на Трентор?

Компор відповів:

— Якщо ви простежите, щоб Тревіз потрапив на борт корабля і якщо корабель прямуватиме на Трентор, то який у нього ще вибір? Ви ж не думаєте, що він збунтується й захопить корабель.

— Ви не розумієте. Вони з Пелоратом подорожуватимуть самі, і Тревіз буде за штурвалом.

— Тобто ви хочете знати, чи полетить він на Трентор добровільно?

— Так, саме це я й хочу знати.

— Пані мер, звідки я можу знати, що він зробить?

— Депутате Компор, ви були близькі до Тревіза. Ви знаєте про його віру в існування Другої Фундації. Він ніколи не говорив вам, де, згідно з його теоріями, вона може існувати, де її можна знайти?

— Ніколи, пані мер.

— Як ви вважаєте, він її знайде?

Компор пирснув зі сміху.

— Я думаю, що Другу Фундацію, хоч яка б вона була і яке б важливе мала значення, було знищено за часів Аркаді Дарелл. Я вірю її історії.

— Справді? У такому разі навіщо ви зрадили свого друга? Якщо він шукає щось, чого не існує, то якої б він наробив шкоди, висуваючи свої дивні теорії?

Компор сказав:

— Зашкодити може не лише правда. Хай це й просто дивні теорії, але вони могли б збентежити народ Термінуса і, посіявши сумніви та страхи щодо ролі Фундації у великій драмі галактичної історії, послабили б її керівництво Федерацією та мрії про Другу Галактичну Імперію. Поза сумнівом, ви й самі про це думали, інакше не схопили б його на засіданні Ради й не змусили б тепер відправитись у вигнання без суду. Чи можу я запитати, навіщо ви це зробили, мере?

— Скажімо так: я достатньо передбачлива й тому цікавлюся, чи є якийсь слабкий шанс, що він може мати рацію і що це висловлення його поглядів може становити пряму загрозу?

Компор нічого не відповів.

Бранно сказала:

— Я згодна з вами, але посадові обов’язки змушують мене розглянути цю ймовірність. Дозвольте мені знову запитати вас, чи маєте ви якусь вказівку на те, де, на його думку, може існувати Друга Фундація і куди він може полетіти?

— Не маю.

— Він ніколи ні на що таке не натякав?

— Ні, звичайно.

— Ніколи? Не відкидайте цієї думки так легковажно. Подумайте! Ніколи?

— Ніколи, — твердо сказав Компор.

— Ніяких натяків? Жартівливих зауважень? Ніяких закарлючок? Ніяких замислених абстракцій у такі моменти, які здаються важливими, коли про них згадуєш?

— Ні. Кажу вам, пані мер, його мрії про Другу Фундацію подібні до найтьмянішого зоряного світла. Ви це розумієте і, тривожачись, лише марнуєте свій час та емоції.

— А може, ви знову змінили сторону й тепер захищаєте друга, якого передали в мої руки?

— Ні, — сказав Компор. — Я передав його вам із причин, що здавалися мені гідними й патріотичними. Я не маю підстав шкодувати про цю дію або ж змінювати свою позицію.

— Отже, ви не можете дати мені жодної підказки про те, куди він може полетіти, щойно отримає корабель під свій контроль?

— Як я вже сказав…

— І все ж, депутате, — зморшки на обличчі мера стали помітнішими, ніби вона глибоко замислилася, — я хотіла б знати, куди він полетить.

— У такому разі, думаю, ви маєте встановити на його кораблі гіперреле.

— Я думала про це, депутате. Але він підозрілива людина, і я припускаю, що він його знайде, хоч би як хитро сховане. Звичайно, гіперреле можна розмістити так, що він не зможе від’єднати його, не пошкодивши корабель, і тоді змушений буде залишити його на місці…

— Чудова ідея.

— За винятком того, — вела далі