Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Відділок зустрів мене купою цікавих поглядів. Здавалось, колеги були здивовані, що я жива і ціла. Що ж, мабуть, не я одна надто демонізую байкерів. 

– Ну, чого дивитесь? – не витримала. – В мене мало часу. Щось знайшли? 

– Нічого собі! – Вел криво посміхнувся. – Бачу, завдання пішло тобі на користь. 

– Всі дівчата одного віку й статури. Всі шатенки. Жодна з дівчат одна одну не знали, їхні рідні інших дівчат на фото не впізнавали. – один з “Твіксів”, Микита, здається, – несподівано став на мій бік, і своїм сухим звітом допоміг зупинити назріваючі “розбірки” з Велом. Дуже вчасно й доречно!

– Дякую! Хоч хтось тут працює! – кидаю злий погляд на Вела. – А місце злочину? Там щось знайшли? 

– Нам не пощастило. Дощ, – розводить руками другий “Твікс”, Юра. – Змило все. 

– Я бачила. А що не змито – затоптано, наче там купа бізонів пробігла.

– Є таке. Щодо цікавого то все ж дещо маємо. Вбивця дуже ретельно замітає сліди, але там був старий пеньок. І його нога провалилась під нього. Залишився слід черевика. 

– Це біля куща якогось глоду чи вовчих ягід? – питаю. 

– Так!

– Він залишив і шматок жилета на гілці. Скоріш за все, зі шкірзамінника, бо шкіра так би не порвалась. 

– Нічого собі, ти теж час не марнувала? – в погляді Вела нарешті проскочило щось, схоже на повагу. Чи подив? 

– А що зі слідом? 

– Ну він заболочений. Схоже на спортивні кросівки трекінгові. А під ними знайшли річковий пісок.  

– Точно? – я, мов застигнувши на місці, перепитала, бо пісок є навколо “У старого Вовка”. Багато піску. Звісно, він може бути й не звідти. Але… Знову всі шляхи ведуть до “Вовків”?