Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Після відділку, де особливо нічого нового дізнатись не вийшло, Ніка поїхала додому. Їй потрібно було забрати деякі речі, хоча це й не було основною ціллю поїздки.

Дядя Толя, ось хто потрібен був їй зараз! Минулого разу вона не розповіла йому детально про завдання, до останнього не знаючи, чи вдасться його отримати остаточно. 

А от сьогодні можна просити про консультацію вже предметно. 

 – Привіт, пропажа! – відкрив двері сусід з таким виглядом, наче давно її чекав. 

– Дядь Толь, я ненадовго й знову за допомогою!

– Та звісно, хіба треба тобі старий пеньок просто так! 

– Ну що ви! Ви не старий, не вигадуйте! – посміхнулась. 

– Ага. Витриманий. Чи раритетний. Можна й так. Вмощуйся та кажи. І печиво бери. Ти ж любиш! 

За хвилинку Ніка вже гризла смачне пісочне печиво. Дядя Толя постійно її ним пригощав, а вона його ненавиділа з дитинства. Але з поваги завжди брала, та навіть якось і звикла. 

– Ви знаєте “Вовків”? – нарешті догризла кляту печеньку, та так і сиділа, обсипана крихтами, мов першим сніжком. 

– Старих знав. Молодняк – ні. 

 – І Старого Вовка? 

– З ним колись дружили. Навіть в Європу їздили. Ото були часи, та минули! 

– Який він, як людина? 

– Різкий як дешеве ситро. Серйозно, поки його не знаєш, хочеться послати після першого ж знайомства. Не боїться ні чорта, ні бога, в очі каже, все що думає. Але коли знайомишся ближче – відкритішої й щирішої людини годі й шукати. 

– Мені скоро з ним знайомитись. 

– Отакої! То ти до “Вовків” поїхала? 

– А ви вже все знаєте? – чомусь навіть не здивувалась Ніка. 

– Якби ж все. Що я тобі скажу: говори з ним прямо. Розкажи хто ти й чого хочеш, чому з ним говориш. Він не тільки прикриє, а й допоможе, як треба. Такий покидьок йому самому поряд не потрібен. 

– Він може бути з “Вовків”? 

– Зі старих, трушних, як зараз кажуть – ні. Але за молодняк я не поручусь, люба сусідонько. Я їх не знаю, та й Вовка вже сто років не бачив. До речі, будеш йти, передам йому подарунок від мене, може стане прихильнішим. 

– Дякую! І останнє: як зрозуміти, хто з молодняка… може бути причетним? 

– Цікаве питання. Те, що я не поручусь, не значить, що Старий Вовк пригрів за пазухою покидька. Я інше мав на увазі. Він, до речі, досі в клуб сам приймає новеньких. Певно, теж би чужака не допустив. Дивись на клубних. Клуб – то як організм живий, з окремими органами, які разом працюють. вони всі поєднані, це видно, це відчувається. Шукай чужородній елемент. Той, який наче б і разом, а наче й ні. Й зверни на нього увагу. Й на жилети дививсь. В кого старющі, з грубої шкіри й з усіма цвєтами*, ті давно в Вовках. Дивись, на тих, хто без…

– Шкіра… Вовки тільки шкіру носять? 

– Це принципово. Старий не признає сурогату й замінників ні в чому. В спілкуванні, в житті, в жилетах. 

– Ви мені дуже допомгли!

– Будь обережна! – дядя Толя важко підвівся, дістав з полички масивну коробочку. – Передай це старому. Він зрозуміє…

____

Примітка: Цвєта, кольори клубу - емблема з зображенням герба клубу та його назви. Нашивається на спину та, маленька, на груди жилета. 

___