Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Всю дорогу Ніка вагалась, їхати прямо до Вовків, чи заїхати на місце злочину. Врешті, вирішила таки заїхати. Раптом пропустила щось? Припаркувавши авто максимально близько до ліску, вийшла під поривчастий вітер ще з запахом дощу. Вже збиралась одягнути рукавички, як позаду загуркотів двигун мотоцикла. 

Сісти в машину вже не встигла, тож вирішила вдати, що перевіряє колеса. 

Поряд досить акурантно, щоб не обляпати її болотом та водою з-під коліс, пригальмував чорний спортивний мотоцикл хлопчини-проспекта. “Ще один псих, що катається в дощ!” – подумала Ніка, згадавши їх першу зустріч з Едом. 

– Привіт! – уважно подивився на Ніку той, знявши шолом. 

– Проспект? Привіт! – надягла невинну посмішку вона. 

– Знов колесо? – зі співчуттям глянув. 

– Ага. Тобто ні. Ще не знаю, якийсь звук дивний був. Вирішила глянути. 

– А сюди чого занесло? – спитав надто вже якось… різко, чи що. Та після спілкування з Едом Ніку важко було здивувати, м'яко кажучи, панібратством. Може, в усіх байкерів так прийнято? 

–  Куди сюди? Я ж до “Старого вовка” їду! – огорнула себе серйозним і трохи здивованим виглядом. 

– Ти їдеш не до, а від! – відкрито розсміявся хлопчина. – Тебе провести?

– Звісно! Якщо тобі не важко, було б круто. Я тут трохи гублюсь. 

– Не важко! Поїдеш за мною?

– Так! До речі, як тебе звати? 

– Хочеш мені іменну подяку вручити?  

– Ага, спекти імбирного пряника! 

– Напиши на ньому “Крис”. 

– Крис??

– Не питай! Стану мембером (примітка автора – повноправним членом мотоклубу) – оскаржу. Поїхали!

Ще не доїхавши до парковки біля бару, Ніка відмітила якесь оживлення. Мотоциклів цього разу, незважаючи на дощ, стояло значно більше, ніж вона звикла тут бачити. Рік і Несс прибирали велику альтанку. Ще кілька хлопців в жилетах, серед яких, Грім, розвантажували з авто кеги з пивом. 

– Дякую! – Ніка цього разу усміхнулась проспекту Крису вже щиро. Турботливий хлопчина! На що він махнув рукою, типу, та що тут такого! І зник у своїх справах. 

А Ніка підійшла до Несс, спитати, чи потрібна допомога. Хоч по факту – дізнатись, що тут за движняк почався. 

– Не треба! – відмахнулась Несс. 

– А ви до чогось готуєтесь? 

– До Старого Вовка скоро гості. 

– Тепер ясно. А він сам тут?

– Так. Хочеш познайомитись? Його кабінет в кінці коридору. Чорні двері, побачиш. 

– Дякую! 

– Стривай! Він може бути різкуватим, не зважай. Насправді він добрий! 

– Дякую! Десь вже це чула! – Ніка повернулась до машини за презентом від дяді Толі й попрямувала до дверей комплексу. 

Чорні масивні двері дійсну були одні-єдині на весь коридор. Не важко знайти. Глибоко вдихнувши, Ніка постукала.