Читати книгу - "Сім вечорів"

Є інший письменник, твору якого завдячуємо ми всі: Честертон{86}, спадкоємець Стівенсона. Фантастичного Лондона, де відбуваються пригоди отця Брауна та Людини, яка була Четвергом[44], не існувало б, якби він не читав Стівенсона. Але й Стівенсон не написав би «Нові тисяча й одна ніч», якби не прочитав «Тисячі й однієї ночі». «Тисяча й одна ніч» — це не щось віджиле. Ця книга така неосяжна, що не обов’язково її читати, бо вона є часткою нашої первісної пам’яті і часткою цього вечора також.

Буддизм

Сьогоднішньою темою буде буддизм. Я не вдаватимусь у довгу історію, що розпочалася близько двох тисяч п’ятисот років тому у Варанасі{87}, коли непальський принц Сіддгартха Гаутама{88}, якому судилося стати Буддою, змусив крутитися колесо закону і проголосив Чотири шляхетні істини{89} й Вісімковий шлях{90}. Я говоритиму про найсуттєвіше у цій найпоширенішій у світі релігії. Елементи буддизму збереглися з часів, які на понад сторіччя передували Ісусові, — тобто від Геракліта{91}, Піфагора, Зенона{92} — й до наших днів, коли доктор Судзукі{93} тлумачить буддизм у Японії. Засади ті самі. Нині релігія інкрустована в міфологію, астрономію, химерні вірування, магію, та оскільки це складна тема, я обмежуся тим спільним, що є у різних сект. Вони можуть належати до Хінаяни{94} чи то Малої колісниці. Розгляньмо передусім довговічність буддизму.

Для пояснення такої довговічності можна вдатися до історичних доказів, однак ці докази випадкові або краще сказати суперечливі, оманливі. Гадаю, на це є дві головні причини. Перша полягає в толерантності буддизму. Ця дивовижна толерантність — на відміну від інших релігій — не притаманна якимось певним періодам: буддизм був толерантним завжди.

Він ніколи не вдавався до заліза чи вогню, ніколи не вважав залізо чи вогонь здатними переконувати. Коли індійський правитель Ашока{95} навернувся до буддизму, він нікому не намагався нав’язати свою нову релігію. Добрий буддист вільний бути лютеранином або методистом, пресвітеріанином або кальвіністом, послідовником синтоїзму чи даосизму, католиком, прибічником ісламу або юдаїзму. А от християнину, юдею, мусульманину не дозволено сповідувати буддизм.

Толерантність буддизму є не слабкістю, а його сутністю. Буддизм передусім був тим, що ми могли б назвати йогою. Що таке слово «йога»? Це те саме слово, яке ми вживаємо, коли кажемо іго, і яке походить від латинського yugu. Іго, дисципліна, до якої змушує себе людина. Отже, якщо ми зрозуміємо те, що дві тисячі п’ятсот років тому проголошував Будда у своїй першій проповіді в Парку газелей у Варанасі, ми зрозуміємо буддизм. Хіба що йдеться тут не про розуміння, а про його глибинне відчуття, про відчуття буддизму тілом і душею, а ще хіба що буддизм не визнає реальності ні тіла, ні душі. Я спробую це пояснити.

Існує й інша причина. Буддизм багато вимагає від нашої віри. Це природно, оскільки будь-яка релігія є актом віри. Так само як батьківщина є актом віри. Я часто запитував себе: що значить бути аргентинцем? Бути аргентинцем — це відчувати, що ми аргентинці. Що таке бути буддистом? Бути буддистом — це не розуміти, бо таке здійсниме за кілька секунд, це відчувати Чотири шляхетні істини й Вісімковий шлях. Ми не будемо заглиблюватися в хащі Вісімкового шляху, оскільки цифра «вісім» відповідає індуському звичаю багаторазового ділення, але зупинимося на Чотирьох шляхетних істинах.

Існує легенда про Будду. Ми можемо не вірити цій легенді. Я маю приятеля-японця, дзен буддиста, з яким провадив тривалі дружні дискусії. Я казав йому, що вірю в історичну істинність Будди. Вірив і вірю, що дві з половиною тисячі років тому жив непальський принц на ім’я Сіддгартха Гаутама, який став Буддою, тобто Пробудженим, Просвітленим — на відміну від нас, сплячих, які бачать тривалий сон, що зветься життям. Пригадую одну фразу Джойса: «Історія — це кошмарний сон, від якого я хочу прокинутися». Отже, Сіддгартха у тридцять років спромігся прокинутися й стати Буддою.

З тим своїм приятелем-буддистом (я не певен, що я християнин, і певен, що не буддист) я дискутував і казав йому: «Чому б не вірити в принца Сіддгартху, який народився в Капілавасту{96} за п’ятсот років до християнської ери?» «Тому що це не має жодного значення, — відповів він. — Важливо вірити у Вчення». І додав (мабуть, з більшою вигадливістю, ніж щирістю), що вірити в історичне існування Будди чи цікавитися ним, це однаково, що плутати вивчення математики з біографіями Піфагора або Ньютона. Одна з тем медитацій ченців у китайських і японських монастирях — це сумніви в існуванні Будди. Це одні з тих сумнівів, до яких слід вдаватися, щоб осягнути істину.

Інші релігії багато вимагають від нашої віри. Якщо ми християни, то мусимо вірити, що одна з трьох іпостасей Божества спустилася до людини та була розіп’ята в Юдеї. Якщо ми мусульмани, то мусимо вірити, що немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммад його пророк. Ми можемо бути добрими буддистами й заперечувати існування Будди. Або, вірніше, можемо вважати, повинні вважати, що наша віра в історичні події неважлива; важливо вірити у Вчення. А проте легенда про Будду така чарівна, що ми не в змозі припинити переповідати її.

Особливо ретельно за вивчення легенди про Будду взялися французи. Їхній аргумент такий: біографія Будди — це те, що сталося з однією людиною за короткий проміжок часу. Це могло відбуватися тим чи іншим чином. Однак легенда про Будду просвітила і далі просвіщає мільйони людей. Ця легенда надихнула на безліч прекрасних картин, скульптур і поезій. Буддизм — не тільки релігія, а й міфологія, космологія, метафізична система чи, вірніше, низка метафізичних систем, незрозумілих і суперечних одні одним.

Легенда про Будду пояснювальна, в неї не вимагається вірити. В Японії наполягають на неісторичності Будди. Однак наполягають на Вченні. Легенда починається на небі. На небі є хтось, хто впродовж століть і століть, дослівно впродовж нескінченного числа століть, удосконалювався, аж поки зрозумів, що у своїй наступній інкарнації