Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вигнання з раю 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнання з раю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигнання з раю" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 151 152 153 ... 174
Перейти на сторінку:
потрапив Гриша. Виходило, що одне діло копати буряки, коди ти просто механізатор, і зовсім інше, коли ти вже голова сільради. Знав же Гриша торік, і позаторік, що бурякокомбайн бере не всі буряки, дещо втрачається. Така його технічна особливість. Механізатор сприймав цю технічну особливість як щось послане мало не з неба, не дивувався, не обурювався, не вживав вставних слів і речень, згадуючи конструкторів і виробничників. Сідав на комбайн і копав буряки. Нічого не бачу, нічого не чую, нічого не знаю.

Але ж Григорій Левенець сьогодні вже не просто механізатор, дорогі товариші! І буряк для нього не продукт сільськогосподарського виробництва, а політичний фактор. Буряк, якого не викопує рядовий механізатор, — це мертва субстанція, побічний продукт, не зареєстрований ні статистикою, ні громадською думкою (що з воза впало, те пропало), а буряк, свідомо зоставлений у землі головою сільради (хай і через недосконалість техніки), — це неподобство, нехлюйство і, коли хочете, злочин!

Гриша все це побачив, зрозумів і вжахнувся. Перший, кому міг вилити свою душу, був Педан.

— Слухай, Педане, — сказав Гриша своєму змінникові,— ти бачиш, що кожний шостий буряк зостається в землі?

— А чи я їх щитав? — спокійно відповів Педан. — Може, якісь там і зостаються. Чорти їх маму знають.

— Ну, ти ж розумієш, що це значить?

— А нічого не значить. Коли до планової врожайності центнерів з п’ятдесят на гектар недоберемо, Зінька Федорівна пустить культиватори по буряковищу — тоді вже докопають до ріпиці.

— І в що ж вскочить кожний бурячок?

— Хай наша бухгалтерія щитає! Моє діло — копать!

— Цього так не можна оставляти, — заявив Гриша.

— А ти й не оставляй. Напиши, куди треба і що треба. В тебе ж тепер печатка є. Напиши й припечатай. Ти ще скажи спасибі, хоч ці комбайни є. А коли їх не було — пам’ятаєш? А он кукурудзу почнемо збирати — як там? Один комбайн зняли з виробництва, а другий не почали виробляти. А ти сиди в кукурудзі і хоч зубами її гризи.

— Треба ставити питання в державному масштабі,— сказав Гриша.

— Ото й став, раз тебе вибрали.

Зінька Федорівна делікатно усувалася, і Гриша не міг висловити їй своїх думок про недосконалість бурякозбиральної техніки. Сказав про це дядькові Зновобрать, той махнув рукою:

— Ти, Гришо, кажеться-говориться, думай не про те, що в землі, а про те, що на землі.

— Тобто?

— Ну, ото, здається-бачиться, копаєш-копаєш, та й оглянься, та й огляньсь!

— Я вас не розумію, Свиридоне Карповичу, — образився Гриша.

— А ось заляпотить дощ, то й зрозумієш.

Дощ не ляпотів. Дощ на Україні або зовсім не йде, або ллється так, ніби прорвалося небо і землю треба промочити наскрізь до самої Америки. І тоді змішується грішне з праведним, земля з водою, тверді і хлябі, всі досягнення цивілізації і науково-технічної революції знецінюються в один день, настає панування первісних стихій, хаосу й нерозбірливості, і звичайне бурякове поле, ще вчора таке лагідно-м’яке і щедро-приступне, сьогодні стає для людей ворожим і ненависно-неприступним. Бурякові комбайни в надривному клекоті своїх моторів ще борюкаються зі стихією, вперто долають нездоланне, але самотність їхня жахає. Комбайн копає сяк чи так, в тяжкому клекоті долає бездонну багнюку, лишає по собі купи буряків (на них — теж мільйони тонн грязюки!), а вивозити їх звідти — хіба що вертольотами! Все буксує в цій страховидній багнюці, все тоне, потопає і не виринає.

Гриша кинувся шукати Зіньку Федорівну. Вона тепер уже не усувалася, а просто зникла в невідомому напрямку. Колгосп — ціла держава. Голова то там, то там, то ще он аж там, сьогодні вже немає, а завтра, мабуть, не буде. Невловимість — одна з форм самозахисту всіх голів колгоспів, які знають, що вони зовсім не боги, але знають і те, що вимагають од них набагато більше, ніж од усіх богів відомих і невідомих. Не було Зіньки Федорівни — був у Гриші його консультант і великий попередник дядько Зновобрать.

— Свиридоне Карповичу, — відчаєно здійняв перед ним руки Гриша, — як же це так? У мене вже вдома напружена ситуація, забув, коли й висипався, їсти не їм, тільки про буряк думаю, а буряк лежить і не ворушиться! Треба ж щось робити!

— А що ж ти зробиш, кажеться-говориться? — доволі спокійно поспитав дядько Зновобрать.

— Ну хіба я знаю? Може, створити там депутатську групу по вивезенню врожаю. Може, народний контроль, пост чи там що. Як у нас у селі — пост чи група?

— Група.

— А може, створити комісію? І щоб ви її очолили?

— Та я-то можу й очолити, здається-бачиться, а тільки чим же ти вивезеш ті буряки з цієї багнюки? Ні група, ні комісія ж їх не вивезе?

— Не вивезе, — згодився Гриша. — Але треба ж щось робити!

— А хто каже — не треба? Я, кажеться-говориться, Зіньці Федорівні вже всі печінки прогриз. А виходить як? Осінь суха — ніяких тобі пробуксовок.

— Ну, — крикнув Гриша, — осінь суха! А коли така, як оце тепер? Тоді як?

— Здається-бачиться, коли зарядять дощі, тоді Зінька Федорівна сидить і жде, поки протряхне або вдарить мороз. Вивозь собі бурячки — дешево й сердито. А я що їй кажу? Я кажу: треба коней і вози. Он у мене друзяка в сусідньому районі головою колгоспу вже сорок год. Техніка в нього така, як і у всіх, а ще: вісім десятків коней і півсотні возів. Чи тобі буряк вихопити з грязюки, чи мінеральні добрива з станції по бездоріжжю, чи органіку на поля — кінь незамінимий у всьому. А в чім питання? В кормах і статистиці. Статистика зняла коня з усіх звітів, не зоставила йому й кормів у планах. Як хочеш, так і годуй. Так що мати коня в колгоспі, то треба мати й характер. А який характер у Зіньки Федорівни нашої? Женщина.

Гриша згадав, як він виписував на картонному ящику безконечні «Ц.Ц.Ц.», а на відповідь мав тільки «На фе…» — і якось ніби зів’яв чи вклякнув. Але перед дядьком Зновобрать треба було не подавати виду, тому Гриша заявив:

— Як ви собі хочете, а я на сесії сільської Ради поставлю питання про вивезення буряків!

— Поставити можна, — згодився Зновобрать. — Чом би й не поставити таке симпатичне питання?

Але до сесії втриматися на комбайні Гриші не вдалося.

І, до речі, зовсім не через Дашуньку.

І не через напружену міжнародну обстановку.

1 не через несприятливі погодні умови.

Якось увечері, коли Гриша, забрьоханий по самі вуха, приїхав зміняти ще забрьоханішого Педана, той спокійно сказав

1 ... 151 152 153 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнання з раю», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Вигнання з раю» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнання з раю"