Читати книгу - "Вигнання з раю"

потрапив Гриша. Виходило, що одне діло копати буряки, коди ти просто механізатор, і зовсім інше, коли ти вже голова сільради. Знав же Гриша торік, і позаторік, що бурякокомбайн бере не всі буряки, дещо втрачається. Така його технічна особливість. Механізатор сприймав цю технічну особливість як щось послане мало не з неба, не дивувався, не обурювався, не вживав вставних слів і речень, згадуючи конструкторів і виробничників. Сідав на комбайн і копав буряки. Нічого не бачу, нічого не чую, нічого не знаю.

Але ж Григорій Левенець сьогодні вже не просто механізатор, дорогі товариші! І буряк для нього не продукт сільськогосподарського виробництва, а політичний фактор. Буряк, якого не викопує рядовий механізатор, — це мертва субстанція, побічний продукт, не зареєстрований ні статистикою, ні громадською думкою (що з воза впало, те пропало), а буряк, свідомо зоставлений у землі головою сільради (хай і через недосконалість техніки), — це неподобство, нехлюйство і, коли хочете, злочин!

Гриша все це побачив, зрозумів і вжахнувся. Перший, кому міг вилити свою душу, був Педан.

— Слухай, Педане, — сказав Гриша своєму змінникові,— ти бачиш, що кожний шостий буряк зостається в землі?

— А чи я їх щитав? — спокійно відповів Педан. — Може, якісь там і зостаються. Чорти їх маму знають.

— Ну, ти ж розумієш, що це значить?

— А нічого не значить. Коли до планової врожайності центнерів з п’ятдесят на гектар недоберемо, Зінька Федорівна пустить культиватори по буряковищу — тоді вже докопають до ріпиці.

— І в що ж вскочить кожний бурячок?

— Хай наша бухгалтерія щитає! Моє діло — копать!

— Цього так не можна оставляти, — заявив Гриша.

— А ти й не оставляй. Напиши, куди треба і що треба. В тебе ж тепер печатка є. Напиши й припечатай. Ти ще скажи спасибі, хоч ці комбайни є. А коли їх не було — пам’ятаєш? А он кукурудзу почнемо збирати — як там? Один комбайн зняли з виробництва, а другий не почали виробляти. А ти сиди в кукурудзі і хоч зубами її гризи.

— Треба ставити питання в державному масштабі,— сказав Гриша.

— Ото й став, раз тебе вибрали.

Зінька Федорівна делікатно усувалася, і Гриша не міг висловити їй своїх думок про недосконалість бурякозбиральної техніки. Сказав про це дядькові Зновобрать, той махнув рукою:

— Ти, Гришо, кажеться-говориться, думай не про те, що в землі, а про те, що на землі.

— Тобто?

— Ну, ото, здається-бачиться, копаєш-копаєш, та й оглянься, та й огляньсь!

— Я вас не розумію, Свиридоне Карповичу, — образився Гриша.

— А ось заляпотить дощ, то й зрозумієш.

Дощ не ляпотів. Дощ на Україні або зовсім не йде, або ллється так, ніби прорвалося небо і землю треба промочити наскрізь до самої Америки. І тоді змішується грішне з праведним, земля з водою, тверді і хлябі, всі досягнення цивілізації і науково-технічної революції знецінюються в один день, настає панування первісних стихій, хаосу й нерозбірливості, і звичайне бурякове поле, ще вчора таке лагідно-м’яке і щедро-приступне, сьогодні стає для людей ворожим і ненависно-неприступним. Бурякові комбайни в надривному клекоті своїх моторів ще борюкаються зі стихією, вперто долають нездоланне, але самотність їхня жахає. Комбайн копає сяк чи так, в тяжкому клекоті долає бездонну багнюку, лишає по собі купи буряків (на них — теж мільйони тонн грязюки!), а вивозити їх звідти — хіба що вертольотами! Все буксує в цій страховидній багнюці, все тоне, потопає і не виринає.

Гриша кинувся шукати Зіньку Федорівну. Вона тепер уже не усувалася, а просто зникла в невідомому напрямку. Колгосп — ціла держава. Голова то там, то там, то ще он аж там, сьогодні вже немає, а завтра, мабуть, не буде. Невловимість — одна з форм самозахисту всіх голів колгоспів, які знають, що вони зовсім не боги, але знають і те, що вимагають од них набагато більше, ніж од усіх богів відомих і невідомих. Не було Зіньки Федорівни — був у Гриші його консультант і великий попередник дядько Зновобрать.

— Свиридоне Карповичу, — відчаєно здійняв перед ним руки Гриша, — як же це так? У мене вже вдома напружена ситуація, забув, коли й висипався, їсти не їм, тільки про буряк думаю, а буряк лежить і не ворушиться! Треба ж щось робити!

— А що ж ти зробиш, кажеться-говориться? — доволі спокійно поспитав дядько Зновобрать.

— Ну хіба я знаю? Може, створити там депутатську групу по вивезенню врожаю. Може, народний контроль, пост чи там що. Як у нас у селі — пост чи група?

— Група.

— А може, створити комісію? І щоб ви її очолили?

— Та я-то можу й очолити, здається-бачиться, а тільки чим же ти вивезеш ті буряки з цієї багнюки? Ні група, ні комісія ж їх не вивезе?

— Не вивезе, — згодився Гриша. — Але треба ж щось робити!

— А хто каже — не треба? Я, кажеться-говориться, Зіньці Федорівні вже всі печінки прогриз. А виходить як? Осінь суха — ніяких тобі пробуксовок.

— Ну, — крикнув Гриша, — осінь суха! А коли така, як оце тепер? Тоді як?

— Здається-бачиться, коли зарядять дощі, тоді Зінька Федорівна сидить і жде, поки протряхне або вдарить мороз. Вивозь собі бурячки — дешево й сердито. А я що їй кажу? Я кажу: треба коней і вози. Он у мене друзяка в сусідньому районі головою колгоспу вже сорок год. Техніка в нього така, як і у всіх, а ще: вісім десятків коней і півсотні возів. Чи тобі буряк вихопити з грязюки, чи мінеральні добрива з станції по бездоріжжю, чи органіку на поля — кінь незамінимий у всьому. А в чім питання? В кормах і статистиці. Статистика зняла коня з усіх звітів, не зоставила йому й кормів у планах. Як хочеш, так і годуй. Так що мати коня в колгоспі, то треба мати й характер. А який характер у Зіньки Федорівни нашої? Женщина.

Гриша згадав, як він виписував на картонному ящику безконечні «Ц.Ц.Ц.», а на відповідь мав тільки «На фе…» — і якось ніби зів’яв чи вклякнув. Але перед дядьком Зновобрать треба було не подавати виду, тому Гриша заявив:

— Як ви собі хочете, а я на сесії сільської Ради поставлю питання про вивезення буряків!

— Поставити можна, — згодився Зновобрать. — Чом би й не поставити таке симпатичне питання?

Але до сесії втриматися на комбайні Гриші не вдалося.

І, до речі, зовсім не через Дашуньку.

І не через напружену міжнародну обстановку.

1 не через несприятливі погодні умови.

Якось увечері, коли Гриша, забрьоханий по самі вуха, приїхав зміняти ще забрьоханішого Педана, той спокійно сказав