Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Драматичні твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Драматичні твори"

239
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Драматичні твори" автора Іван Карпенко-Карий. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 151 152 153 ... 199
Перейти на сторінку:
же, що виїду сьогодні...

Ваніна. Не можна очей одірвать. (Тихо.) Не видержала, прости! Ах, сад! (Одходить.) Ах, сад який! Рай, рай кругом! Я вам, Марія Даниловна, завидую... Нікому не завидую — це не в моїй натурі,— а вам завидую: дача — едем і муж — великий артист! Щаслива!

Маруся. Наполовину: я мужа не бачу півроку, а тут. прикована тільки обов’язком матері...

В а н і н а. О, обов'язок матері — приятний обов’язок: він над усім панує в жіночім серці, для нього все можна в жертву принести, все віддать!

Хвиля. І чоловіка?

Ваніна. І чоловіка.

Іван. Ну, це вже занадто!

Хвиля. Коли б материнство над усім так 'панувало в жіночім серці, то не робили б стільки абортів.

Ваніна. Причому тут борт? Моряк від борта ні на ступінь. (Сміється, і всі сміються.) А ви, Марія Даниловна, як дивитесь на материнство? Вам і книги в руки.

Маруся. І я, і муж, і діти, і материнство — одне ціле, а ціле повинно буть вкупі, з нього не можна виділить і малої частини, бо тоді, крім стражданій душі, пропада й святість, і краса, і гармонія сем’ї.

Іван. О моя люба Марусечко! Ще небагато терпіння, і у тебе буде рента, яка дозволить нам не розрізнятись ніколи.

Хвиля. На старість.

Іван. Що ж робить?

Ваніна. Ой, засиділась! Нерано. Прощайте, дорога Марія Даниловна, найщасливіша між жінками! Дуже рада, що з вами познайомилась!

Цілуються.

До побачення, Іван Макарович! Я не виносю качки і в Сімферополі одпочину.

Хвиля. І яз вами.

Ваніна. Будьте здорові, бажаю вам вилічитись від язичного бронхіта.

X в и л я. Я зараз же іду за лікарем. (Бере шапку.) Може, хоч він дасть мені певне лікарство.

Ваніна. Розумієте? Єй-богу, він хоче іти за мною. Я його боюсь! Придержте його, будь ласка!

Маруся (сміючись). Навіщо ж ви себе лікарем об’явили? Тепер лічіть! Пацієнт, знаєте, настирливий — не відчепитесь.

Ваніна (капризно). Іван Макарович!

І в а н. Та він жартує! Платон, ти ж зостанешся з нами обідать?

Хвиля. Я хворий, я не можу їсти, я іду за лікарем. Ваніна (заливається сміхом). До зобачення! Я тікаю. (Виходить і стоїть в сінях, сміючись.)

Хвиля. Я не одстану.

Іван (держить його). Залиши, що за охота... Оставайся... Ти мене ображаєш і... слухай, що ти, не бачив баб, чи що?

Хвиля (тихо). Не можу, брат: овощ хороша і жде, хіба не бачиш?

І в,а н. Що ж це ви, Людмила Павловна: тікаєте, стоячи на місці? Певно, самі ждете?

Ваніна (сміється). А куди ж я від нього втічу? Дожене.

Хвиля (в сінях). Я з вами до Сімферополя! А поки що, руль лєво на борт — в ресторан «Росія». Ручку! Повний ход!

Ваніна подає Гіому руку, і, заливаючись сміхом, виходять.

ЯВА ХІ Іван і Маруся.

Іван. Чорт батька зна що! (Іде до вікна.) Правда, що пара п’ятак! (дивиться у вікно. Про себе.) Твар! (Мовчить. Потім зітхає.)

Маруся спокійно складає речі в скриню. Іван барабанить нетерпляче

ио склу вікна.

Маруся!

Маруся. Що, Ваня?

І в а н. А скоро буде обід готовий?

Маруся. Не раньше як через годину.

Іван. Ху, як довго!.. Мені, знаєш, щось їсти хочеться... Я за сніданком нічого не їв...

Мовчать.

Марусечко!

Маруся. Що, голубчику?

Іван (підходе). Давай,,Марусечко, погуляємо сьогодні з тобою.

Маруся (обнімає його). Давай!

Іван. Ходім в ресторан. В «Росії», знаєш, хороший обід, і шампанського мені скортіло випить з тобою на дорогу, а дома нема.

Маруся. Бог зна що вигадав! Сьогодні й у нас обід гарний, по твоєму заказу. Я не люблю кабацьких обідів, і повітря кабацьке мене завжди нудить!.. Шампанського я не. п’ю, а дома єсть добре вино, яке ти любиш, і я вип’ю за кумпанію, потім одпочинеш. (Дивиться йому у вічі.) Ваня, ти нахмурився. Чого, серце?

Іван. Ні, ні, моя голубко, чого б же я хмурився?

М а р у с я. Я хочу зостатись ці кілька годин з тобою сам на сам, будь же ласкавий! (Обніма його.) Було б тобі зоставить Ваніну обідать у нас, і Хвиля б зостався.

Іван. Нехай їй чорт! Ти знаєш, я її ненавиджу! Фойда! Терпіть не можу таких! (Ходе по хаті.) Нахалка! Ху! Нав’язалась незнакомому мужчині...

Маруся (сміється). Хіба тебе це ображає? Нехай собі фліртує. Що вона, замужня?

Іван. Не знаю. Я тілько перед кінцем прошлого сезону познайомився... Вона зо мною раньше не служила...

Мовчать. Іван ходе по хаті, про себе.

Падлюка!

Маруся. Ваня!

Іван (сполоханий). Я? Ніколи в світі!

Маруся. Що з тобою?

Іван. Нічого, серце, а що?

Маруся. Ти сказав: «Ніколи в світі!»

Іван. А-а, ха! Думки, знаєш, бродять в голові: не розрізнятися на той сезон з тобою,— і вслух зірвалося ріше-ніє: «Ніколи в світі».

Маруся. Хороше рішеніє! Може б, його зараз і виповнить, Ванюша?

Іван. Зараз?! Ні, це дуже раптово: все треба ламать. Цей сезон три переїзди з двома дітьми, в отелі,— і дорого, і тісно... Ні! А на той сезон я устроюсь на однім місці, зарані найду хороше мешкання, і будем вкупі жить.

Мовчать.

Маруся. Ваня! По якій причині ви з Ваніною на ти?

Іван. Я? Хіба я їй говорив ти?

Маруся. Навіть вона сказала тобі ти і поправилась потім на ви.

Іван. Може, може! Звичайні театральні відносини — ніби по-товариськи... Це погано й справді. Я часто даю собі слово держать себе інакше, а проклята привичка звертає на старий шлях! Тобі це неприятно, Марусечко?

Маруся. Ні, не то... А так... Хто його знає, як і сказать! Одиосини на «ти» з молодою красивою женщиною ніби свідчать про якусь близькість, і потім прізвище таке у неї — «Ваніна».

І в а н. О, ха-ха-ха! Це річ звичайна: один сезон — Ваніна, другий — Платонина!.. А ти трошки ревнива...

Маруся. Ні, мій любий! Ні! Поки я вірю, ніщо мене не тривожить, а потеряю віру — ніщо мені віри не верне! Я не здатна ні на ревність, ні на компроміси! Зрада і смерть — для мене одно! Хто мені зрадить, той умирає для мене назавжди, без повороту.

Іван. Чесно... Чесно... Але жорстоко! Пуританізм вийшов в тираж. Без компромісів жити не можна.

Маруся. Ніяких компромісів не розумію; прямота, чесність, чистота — мій девіз.

Мовчать.

Іван (підходе до вікна). Сьогодні буде качать. Глянь, Марусечко, яка краса: море бішено б’є своїми могутніми хвилями об скелі,

1 ... 151 152 153 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Драматичні твори"