Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На останню електричку ми встигли. Доки я дзвонила сусідці щодо Багіри та попереджала маму, що їду в гості не сама, Вовка купив квіти й тортик. Причому, він впорався швидше, ніж я. Вже сидячи на дерев'яних лавках у вагоні електрички, перевели дух і почали вигадувати легенду нашого знайомства:
— Скажемо, що в тебе застряг підбор на ескалаторі в метро, а я допоміг вийняти, - запропонував Вовка.
— Цікавий варіант, але не годиться. Тато не в захваті від знайомств на вулиці. Громадський транспорт теж до цієї категорії належить, - зарубала на корені непогану версію.
— Я можу бути дядьком, братом, сватом якогось твого учня. Типу прийшов на батьківські збори або ще з якоїсь причини. Прийшов, побачив, причманів, - перекрутив знамениту фразу й був задоволений собою. – Хоча, в принципі, так і було. Я про «прийшов і причманів».
— Ану, з цього місця докладніше. Коли ти там причманів? - гумор в той час не завадив, тому що чим більше часу минало з моменту нашого з Вовкою вплутування в цю авантюру, тим більше мені ставало не по собі. Здавалося, що «дружити» треба було не з міліцією та ювеліром, а з протилежною стороною. Але після бою руками не махають. Взагалі нічим не махають, відпочивають та набираються сил. Або, як ми, нариваються на ще одні неприємності, а саме – їдуть знайомитися з батьками.
— Пам'ятаю, йду до школи й думаю, попруть мене за прогули та запізнення чи не попруть? Заходжу до класу, а там ти. Думав, практикантку надіслали. Лєнка як сказала, що ти наша класна, я взагалі прив’яв. Ти не повіриш, але з того дня й закохався. Спочатку сам був не радий. Муторна це справа. Але потім зрозумів, що й ти того, нерівно до мене дихаєш. Це добре, що в нас взаємна симпатія вийшла, ага? – відверто зізнався Вовка.
— Ага, - погодилася я. – Отже, на цьому й зупинимося. Ти – старший брат мого учня… Як його буде звати?
— А коли твій тато правду дізнається, він нас морально не буде душити? Він взагалі як, мужик адекватний? Відходить швидко? – цікавився Вовка. Збирав інформацію, так би мовити.
— Як тобі сказати. Директор він до кінчиків волосся. Любить, щоби все було так, як він хоче. Що він думає, одразу не зрозумієш, але згодом він сам повідомить. Я тобі одразу скажу: не сподобається йому той факт, що ти молодший. Тому вигадуємо легенду далі. Тобі двадцять років. На більше не виглядаєш, вибач. Буде просити паспорт показати, збреши, що забув вдома. Три роки різниця – це не шість. І вчишся ти на третьому курсі. У вихідні та вечорами підробляєш. Тут брехати не доведеться, ти й так працюєш, - складала історію, доки Вовка уважно розглядав мене. – А брата твого Едіком зватиме. Це, щоб ти не забув імені. Решту розповідай так, як є. Тільки про злодійське минуле – табу, – попередила.
— Лади. Дай Боже, усе це запам’ятати. І нічого не переплутати, - якимось невпевненим голосом мовив Вовка.
— Можеш законспектувати, - пожартувала, але Вовка дістав невеличкий записничок і щось у ньому олівчиком надряпав.
На вокзалі нас зустрічав Владік. Він потис руку Вовці й ніжно обійняв мене, після чого завантажив нас у машину й повіз до батьків.
— Мама з батьком готові й чекають на сюрприз від улюбленої доньки. До інфаркту тата не доведіть. Чого так раптом зібралися? Як сніг на голову? - Владіка не проведеш. Він міг би спокійно працювати у міліції слідчим.
— Так вийшло. Потрібно ж колись знайомитись, - брехала й розуміла по виразу обличчя брата – не вірить жодному слову.
— Баті іншу версію приготуй. Він на цю вермішель не купиться. Вован, не боїсь, прорвемся. Тобі не з нами жити, а з Сонькою. Якщо Сонька буде щаслива, то ми й поготів.
Мама посміхалася й садила за стіл, тато лише дивився, ледве вичавив із себе кілька слів. Вовка хвалив мамині різносоли й радив, що потрібно зробити для ніжнішого смаку салату з капусти. Від такого мама просто була у захваті – чоловік розбирається в кулінарії! Батько мовчки пив. Вовка розповів про наші грандіозні плани за рік одружитися, оскільки ось тільки бабуся померла, рік почекати треба.
— Але якщо ви проти, ми можемо розписатися влітку, а весілля справити потім, - прочитав невдоволення на обличчі батька мій юний наречений.
— Як давно ви знайомі з моєю дочкою, юначе? – після третьої (але, можливо, до нашого приїзду були ще) чарки запитав тато.
— Два роки! - гордо випалив Вовка, і я зрозуміла, що це перший прокол. Ми не обговорили даний нюанс в електричці.
— Так давно? – у батьковому питанні читалося продовження "і за цей час не спромоглися навідатися?". Вовка це зрозумів і спробував виправитися:
— Спочатку ми просто були знайомі, але пів року, як любимо.
Я зітхнула з полегшенням.
— Де вчишся, наречений? - допит почався. Вовка, як стійкий олов'яний солдатик, згідно з нашою поспішною підготовкою, відповідав на всі запитання і, можна сказати, пройшов цей іспит на «задовільно». Це у мого батька хороша оцінка.
Після пізньої вечері мама повела Вовку влаштовуватися спати в гостьовій, колишній кімнаті Владіка. Зі мною батько почав окрему серйозну розмову наодинці.
— Де ти відкопала цього піонера? Наскільки я зрозумів, це не жарт, ви реально зібралися одружуватися? І де житимете?
— Тато, у Вови є і квартира, і дача, якщо тебе цікавить матріальна сторона питання. Але найголовніше - я його люблю.
— Не впевнений, що його. Хлопець дуже нагадує цього, твого аборигена з околиці. Ти намагаєшся ним замінити перше кохання? Погана справа. Гарненька мордашка – то не критерій для вибору батька твоїх майбутніх дітей. Чи ти і з ним будеш няньчитися, як з дитиною?
— Ні, тату. Коли ти ближче пізнаєш Вовку, ти мене зрозумієш, - намагалася переконати, але бачила, що толку мало. – Він цілком самостійний.
— Якщо ти вагітна і в такий спосіб хочеш зам'яти цікаву ситуацію... - почав тато, але я вибухнула раніше, ніж він закінчив фразу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Практична педагогіка, Ксенія Демиденко», після закриття браузера.