Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер ви бачите всю красу цього простого плану. Близько дев’яноста відсотків місцевих “чужоземних шляхтичів” десь видряпало потрібні кошти й висилало їх. Це й було все, що треба.
Поза тим ми з Енді могли тільки скаржитись на те, що доводилось зазнавати чимало клопоту, розліплюючи конверти та виймаючи звідти гроші.
— Деяка, правда, невеличка частина клієнтів з’являлась особисто. Ми їх посилали до містріс Тротер, а вона вже докінчувала справу; однак троє чи четверо повернулось, щоб дати нам прочуханки за свої витрати на дорогу. Потім листи почали надходити з найдальших округ, і ми з Енді здобували по двісті доларів на день.
Якось одного дня, коли нам було особливо завізно, я саме розкладав по скриньках з-під сигар доларові та дводоларові папірці, а Енді висвистував “Не їй весільну пісню заспівали”, маленький, лукавий чоловічок нагодився до нашої установи. Тільки я його вглядів, то відчув напад гордощів, бо справу свою ми провадили хвацько.
— Я бачу, у вас сьогодні пречисленна почта, — обізвався чоловічок.
Я звівся й узявся за шапку.
— Ходімо, — відказав я. — Ми вас сподівались. Я покажу вам наше майно. Як почував себе Тедді Рузвельт[458], коли ви покинули Вашингтон?
Я повів його до готелю “Річковий Пейзаж” і познайомив його з містріс Тротер.
Далі показав йому її банкову книжку, де було записано дві тисячі доларів на її ім’я.
— Здається, все у вас, як годиться, — сказав агент таємної поліції.
— Все, як годиться, — проказав я. — І коли, бува, ви ще чоловік нежонатий, я міг би покинути вас на часинку на самоті з цією леді. А за два долари не будемо згадувати.
— Дякую, — відповів він. — Коли б я був нежонатий, то я б залишився. Бувайте здорові, містер Пітере.
Наприкінці третього місяця ми набрали щось понад п’ять тисяч доларів і побачили, що пора кінчати. На нас уже багато скарг назбиралось; та й містріс Тротер, здавалось, уже занудилась своєю роботою. Багато претендентів з’являлось, щоб подивитись на неї, і, здавалось, це їй уже дошкуляло.
Отже, ми ухвалили складати манатки, і я пішов до готелю містріс Тротер, щоб сплатити їй гроші за останній тиждень, попрощатися з нею й забрати в неї чек на дві тисячі доларів. Прийшов я до неї і побачив, що вона плакала, річкою розливалась, мов дитина, що не хоче до школи йти.
— Ну, ну, — промовив я, — що це має означати? Чи вас хто-небудь скривдив, чи вас додому вже пориває?
— Ні, містер Пітере, — вимовила вона. — Я вам все розкажу. Ви завсіди були приятелем Зікові, і тому це мене не бентежить. Містер Пітере, я закохалась. Я так тяжко закохалась в одного чоловіка, що не витерплю, коли він не буде мені належати. Це — саме той ідеал, що завсіди жив у моєму серці.
— То беріть його собі, — сказав я, — так і зробіть, коли, звичайно, це почуття взаємне. Чи він має до вас почуття, відповідне до тих специфічних прикмет і стражданнів, про які ви оповідаєте?
— Так, має, — сказала вона, — але це один із тих джентльменів, що приходили на мене дивитись після оповістки, і він не ожениться зі мною, коли я не дам йому ті дві тисячі доларів. Він зветься Вільям Вілкінсон.
І її знов напали нерви та романтичні істерики.
— Містріс Тротер, — обізвався я, — немає в світі людини, що симпатизувала б жіночим почуттям дужче, ніж я. З другого боку, ви були дружиною одного з моїх найкращих приятелів. Коли б я міг це собі дозволити, то сказав би: беріть собі ці дві тисячі доларів і чоловіка, що вам до серця, та й будьте собі щасливі.
— Ми могли б допуститися зробити це, бо ми настригли більше як п’ять тисяч з тих немовлят, що бажали оженитися з вами. Та треба порадитись з Енді Текером, — зауважив я.
— Він добра людина, але в комерції суворий. До того він мій рівноправний товариш у справах фінансових. Я розкажу Енді й тоді побачимо, що можна зробити, — додав я.
Я повернувся назад до нашого готелю й викладаю перед Енді весь роман.
— Я сподівався чогось подібного ввесь цей час, — відказав Енді. Ніколи не можна брати жінку до компанії в такій справі, що зачіпає її почуття й нахили.
— Як це сумно, Енді, — мовив я, — коли подумаєш, що через нас розбилось жіноче серце.
— Це правда, — признався Енді, — і я скажу вам, що надумався зробити, Джефе. Ви завсіди були людиною з ніжним та великодушним серцем і всякими такими нахилами. Може, я був занадто жорстокий, дріб’язковий та підозріливий. Раз на віку я не хочу ставити вам перешкод. Ідіть до містріс Тротер і скажіть їй, щоб вона забрала з банку дві тисячі доларів. Нехай віддасть їх тому чоловікові, в якого вона закохалась, і нехай буде щаслива.
Я підскочив із несподіванки і трусив Енді руки хвилин із п’ять, а тоді вернувся до містріс Тротер і оповів їй про все, а вона з радощів заходилась плакати так гірко, як перед тим плакала з горя.
По двох днях ми з Енді пакувались, готуючись до від’їзду.
— Чи не зійти б нам униз і не заскочити до містріс Тротер на від’їзді, — спитав я його. — Їй було б надзвичайно приємно познайомитись із вами й висловити вам своє захоплення й свою вам подяку.
— Ні, я не такої думки, — відказав Енді. Я думаю, що краще нам поквапитись, щоб потрапити вчасно на станцію.
Я закладав наш капітал у потайний пасок, навкруги себе, як ми звичайно ховали свої гроші. Коли це Енді витяг з кишені товстий сувій паперових грошей і попрохав сховати їх усі разом.
— Що це таке? — спитав я.
— Це дві тисячі містріс Тротер, — відказав Енді.
— Як же це ви їх придбали? — спитав я.
— Вона мені їх віддала, — мовив Енді. — Я ходив до неї більше, як місяць, тричі на тиждень.
— То це ви — Вільям Вілкінсон? — спитав я.
— Це був я, — відповів Енді.
Стрижений вовк[459]
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели», після закриття браузера.