Читати книгу - "Вибрані твори"

— Ну, чого так дивишся? Випитуєш, що в мене на серці робиться? Так знай: радіє воно, так радіє, начеб такий урожай у моїй бригаді зародив, — гостро подивився Дмитро на Варивона. — Перемога твоєї Василини і Григорія — велика радість… Чого іржеш? Не люблю, коли в тебе ця поганенька селянська недовіра починає ворушитись. Не все, виходить, у тебе всередині перебродило.

— Насміялась верша з сака. Чи набагато утік од мене? — примирливо промовив Варивон і знов усміхнувся: — Хто Крамового батогом хотів провчити?.. Продовжуй, Дмитре. По тобі. бачу, що маєш цікаву думку.

— Маю, товаришу ініціаторе. Ти знаєш, як я завжди кревно біля землі робив. До неї у мене якесь особливе чуття є. Це, напевне, по-літературному талантом зветься. А людей, думаєш, менш люблю? Тільки показати це не вмію, важко сходжуся з людьми. Тут також великого вміння чи особливого характеру треба. Ти не раз мене вовкуватим називав. Думаєш, легко мені таке слухати? Щось тяжке є в моїй вдачі. Та не про це маю казати… Я і в лихі роки якось з горем пополам перебивався до нового врожаю. Сім'я невелика, роботяща. В руках ремесло маю — завжди свіжу копійку зароблю. А як мені було дивитися на людей, що за шматок хліба, та коли б хліба, а то — куркульського макуха — своє здоров'я продавали. Дивишся — другий чоловік як золото: красивий, роботящий, усяке діло в руках аж сміється, а от обсядуть злидні, зігнуть плечі — і на очах засихає, на очах у землю входить… Не раз свій шматок поперек горла ставав. Здається, коли б міг, то сонце прихилив би для людей. Та чим я, ти могли допомогти? Нічим. Сили у нас не було. А тепер є. Ми можем зробити те, про що найкращі люди споконвіку думали. Можем перемогти злидні, голод, усі нестатки. Свою радянську державу прославити… Не маленькі з тобою — знаємо, скільки ще є відсталих колгоспів, колгоспників, скільки є таких, що більше переведе, ніж зробить. А скільки треба учити, щоб для них колективна праця стала кровним ділом, як для мене, для тебе. Урожай на ділянці Григорія і є справжньою агітацією за більшовицькі колгоспи. Узяти усіх голів відсталих колгоспів, таких колгоспників, що з чужого голосу затвердили «от колись жилося», привезти їх сюди і почати учити, як працювати треба.

— І на твою гречку варто було б привезти таких роботяг. Бач, як закрасувалася. Налюбуватися не можу, — нагнувся Варивон до потемнілого ядерного колоса.

— Тільки не рви, — попередив Дмитро. — Не можу дивитися, коли хто живу рослину калічить… І на мою гречку можна було б… Це не просто урожай якогось тобі Дмитра Горицвіта. Такого б урожаю, такої сили ми без колгоспу ніколи б і в снах не побачили. Це широка нива передовиків, радянських патріотів, коли хочеш більше знати. За ним розкривається життя, міць народна. Уже в цьому році ніхто в нас не скаже: «колись-то було». А коли ми відставали, коли всякому паличку в табелі за день записували, хто тоді старався, як тепер? Порядок усюди потрібний і чесна праця. Справжня більшовицька праця — це життя наше. Ет, не розумієш ти, що в мене зараз на душі. Не перший день його ношу, а все висказати не вмію. О, знову усміхається Фальстаф ледащуватий.

— Ні, розумію, Дмитре, розумію, бригадире… Твою думку я перехоплю і розкажу її на своїй бригаді. Підберу приклади, висновки потрібні так зроблю, що ти тільки очима лупатимеш! — і засміявся. — Бо ти ж на зборах пару слів докупи не зв'яжеш. Коли б до твоєї грамоти та ще язичок, ну, хоч половину мого… А я зумію своїх хлопців крутнути.

— Е, ні! — схопився Дмитро. — Коли на те пішло, то вже говори на зборах обох бригад — твоєї і моєї. Тільки так треба підготуватися, щоб наші бригади почали вириватися на перші місця. По всій області. Хватить сили?

— Повинно хватити. Тоді наші збори відкладемо до дня врожаю… Ти післязавтра на нараду агітаторів поїдеш?

— Думаю.

— А сам швидко агітатором станеш? — приснув Варивон і, косуючи оком, відступив од Дмитра. Той тільки брови насупив.

— Варивоне Івановичу! Варивоне Івановичу!

З горбка в новому костюмі звивисто біг стежкою невеличкий проворний Борис Зарудний. Русий, вибілений сонцем чуб обвівав його смагляве чоло.

Глянув Варивон на хлопця і покотився зі сміху. Дмитро незрозуміло знизав плечима.

— Як товарообмін пройшов? — мало не плачучи від реготу, запитав Варивон Бориса.

— Краще всіх! — задьористим тенорком відповів Зарудний і теж засміявся.

— Значить, повернули піджак?

— Повернули, ще й яблук на дорогу дали. Та яких яблук! Пригощайтесь.

Поглянув Борис на Варивона, і знову обоє заколивалися від сміху.

— Борисе, розкажи Дмитрові Тимофійовичу про свої митарства.

— Та… — завагався хлопець. — Ще як докладуть комусь, то все село насміхатиметься. Кушнір, гляди, на зборах у краску введе. Тоді й на люди не показуйся.

— Ніхто не знатиме. Що ти, Дмитра Тимофійовича не знаєш?

— Уже обоє щось натворили? Ну, говори, Борисе. Знаю: ремінець давно плаче по твоїй спині.

— Еге ж, плаче, — покірно погодився Борис і весело покосився на Варивона. — От і скажи їм що-небудь. Ніякої підтримки не буде, — по-дитячи правдивими очима глянув на Дмитра, а самому аж нетерпиться розповісти свою пригоду статечному бригадирові.

— Та розказуй уже.

— Еге, розказуй, — знову завагався для виду Борис, а потім махнув рукою, мовляв, де моє не пропадало, і, аж міняючись від задоволення, почав своє оповідання.

— Ну, самі ви знаєте: наша бригада за більшовицький урожай проса б'ється. Уже в нас такі волотки висипаються, що очей не одірвеш: одного в пригорщі не втиснеш, не волоток, а зразу ледве не цілий сніп… Коли, як на гріх, почув я, що в Багрині зав хати-лабораторії новий гатунок проса виводить. Дременув я туди, а цей завідуючий Федір Хмара обміряв мій незавидний ріст, спитав, чи не школяр я, і навіть до проса не допустив. Ще й насмішку на мій новенький костюм пустив: «Це у вас усі такі женишки чистенькі і малюсінькі?..» Такий вредний чоловік. Ну й що б мені було після цього прийти додому і розповісти про все своєму бригадирові? Так ні — якийсь дідько спокусив самому знайти дане просо. Виждав я вечірню годину, коли Федір Хмара кудись відлучився, і гайда на город. Пробираюся садком, коли дивлюся на одну яблуню, а там плоди ну прямо, як на зсипному пункті: різних форм, кольорів і величини, «їй-право, чоловік вегетативною гібридизацією займається», — подумав і сам не знаю, як воно сталося: скинув піджак —