Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- А за що нам мстити? - не розуміла Лєра. - За те, що її товариш хотів повернути мені медальйон, але його збила машина? То вони самі винні: якби не ці тупі жарти, я б той медальйон не загубила.

- Як ти його взагалі знайшла? - запитав Влад.

- Мені його Мирослава принесла. Підійшла до мене, ще й вибачилася, якраз, коли я в універ повернулася.

- Її теж кілька днів не було, - Коля скрипнув зубами. - Тепер зрозуміло чому. І найцікавіше, про це ніхто не знав.

- Тому що це син мера, - підкреслила Лєра. - А хто нас попереджав? Хто їй близький настільки, що міг знати про всі плани? - була тільки одна людина, яка ніяк не підходила. - Хоча того дня мені здалося, що це Мирослава написала, щоб я нікому не довіряла. Вона завжди була такою співчутливою: коли ми знайшли Колю в туалеті, вона перша намагалася йому допомогти, кричала, просила викликати швидку...

- Не хотіла брати гріх на душу, - пожартував Коля. - Якщо вона сама мене накачала, то це чудовий спосіб не викликати підозр.

- Чорт, я їй стільки скаржилася. Вона ще такий дивний тост вимовила, щоб ми, дівчата, ніколи не втрачали своїх коханих.

Знову запала гнітюча тиша. Влад підвівся, потираючи шию руками; від надлишку думок піднявся тиск, він уже не знав, що думати. Коли кинув погляд на Колю, який сидів навпроти, помітив, що друг не зводить очей з його шиї. Секунда, коли їхні погляди зустрілися, здалася нескінченною. Влад знав, що його спалили, але зараз нікому не було до цього діла. Ймовірно, якщо хтось щось побачить, то незабаром просто не згадає.

- З одного боку, вона може бути тим самим месником, а з іншого, вона завжди поруч і могла нас попереджати, - озвався Влад. - Мирослава могла здати поліції інформацію про наркотики у вас у кімнаті, - він глянув на дівчат. - Або підмінити їх на соду. Одне з двох.

- Сенс їй допомагати, якщо загинув її близький? - запитав Коля.

- Може, комусь він був ще ближчим? - подумала Аня.

Поки вони продовжували будувати теорії, Влад вирішив вчинити по-іншому. Він узяв ту саму машинку і маленький листочок, написав пару речень і засунув у вікно іграшки.

- Ми її перевіримо. Треба підкинути й подивитися на реакцію.

- Яким чином? - усміхнулася Лєра. - І як ми побачимо її реакцію?

- Ти, як її подружка, будеш поруч.

Коля підскочив із-за столу, його обличчя перекосилося від злості.

- З глузду з'їхав?! Усі ми знаємо, на що вона здатна, а ти хочеш Лєру до неї відправити?

- Я згодна, що від мене вимагається? - одночасно говорила вона, незважаючи на заперечення.

- Пропоную підкинути їй у кімнату. Вранці вона на своїх підробітках, потім відразу на пари. Я відволічу Лоліту, тим паче привід є, а ви запозичите в них запасні ключі. На стіні за дзеркалом, тож не пропустите. А повернеться Мирослава вже з Лєрою, де на неї чекатиме машинка-бумеранг.

- Ключі? - обурилася Лєра. - Ти збираєшся увірватися до них у кімнату без попередження?

- Вони вже так робили, - нагадав Коля. - Ми чим гірші?

- Припустимо, але хто їх візьме?

- Пропоную Аню, - Влад смикнув підборіддям.

- Чому я?

- Ти їм не потрібна. Тебе з нами не було, у цьому твоя перевага.

97

До початку занять, згідно з планом, Влад мав будь-якими способами витягнути Лоліту з кімнати та не давати їй повернутися кілька хвилин. На щастя, нічого робити не довелося, бо вона сама вийшла і з чайником у руках вирушила на кухню. Влад попрямував за нею, поки Аня, стоячи за кутом, контролювала ситуацію. Знаючи, що шукати й де, впоратися із завданням не становило б труднощів.

Лоліта збиралася виходити з кухні, як на неї налетів Влад, схопив за руку і затягнув назад.

- Що ти вчора влаштувала?

Вона намагалася зобразити невинність: брови піднялися, а погляд став настороженим, однак легкий рум'янець на щоках видавав її розгубленість.

- Ти про що?

- Не прикидайся! Ти навіщо Ані шпору підкинула?

- Я не... - Лоліта запнулася.

- Не виходить у тебе брехати. Не намагайся.

- Я не навмисно, просто місця переплутала. Я позаду неї сиділа й випадково не в той зошит поклала.

- Та що ти?! - Влад неприродно засміявся. - Думаєш, я повірю в цю маячню? Звісно, ні. Я ж не такий дурень, як ти.

- Думай, що кажеш! - вона підвищила голос.

- А ти не кричи на мене, - гаркнув він. - У Кості в ліжку будеш кричати...

Лоліта з усієї сили дала йому ляпаса. Влад застиг, а потім повільно повернув голову і зустрівся очима з Анею, що прошмигнула повз кухню. Тоді Влад зрозумів, що все вийшло.

Він схопив Лоліту за руку і притиснув до стіни.

- Коротше так, не дай боже повториться щось подібне... Жити нудно стало?! Так ти мені мсти, інші до чого? - він відпустив її й задумався. - Так стоп, це ж не ти?