Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Що?

- Хоча ні, ти б не додумалася, - зараз ця думка йому здалася смішною.

Говорити з нею більше нема про що, тому він вискочив у коридор. Аня майже дійшла до своєї кімнати, і коли він присвиснув, зупинилася.

- Ну що там? - Влад підійшов.

Із задоволеним обличчям вона показала ключі.

- Добре, - він на секунду притулився губами до її маківки та повів у кімнату.

98

Після пар Лєра напросилася в гості до Мирослави, пояснивши, що не встигла записати лекцію з педагогіки, і їй потрібен конспект. Староста не заперечувала, і разом вони повернулися з універу одразу в її кімнату.

- Що там Коля? - Мирослава відчинила двері. - Виглядає здоровим, а тоді мені здавалося, що не дихав.

- Нормально, - пробурмотіла Лєра, намагаючись приховати нервовість. Її руки, стиснуті в кулаки, сховалися в кишенях куртки.

Ще якийсь час їй довелося чекати обіцяний конспект, і вона вже встигла занудьгувати. Присіла за стіл, втупилася на Мирославу, яка нишпорила в тумбі з книжками. Дивлячись на неї, складно повірити, що їхні підозри правильні. На вигляд добра і чуйна. Це проявлялося у всіх діях, у всіх рухах: коли віддавала Лєрі зошит, і коли пояснювала пройдену тему, й навіть коли опустила очі на ліжко, де лежала машинка.

- Це що таке? - стрепенулася Мирослава й акуратно взяла в руки іграшку.

Лєра підійшла, демонструючи непідробний інтерес. Якраз у цей момент Мирослава знайшла дверцята і дістала записку. Пробіглася очима по папірцю, а Лєра - по обличчю Мирослави: щире здивування і нічого підозрілого.

"Не тим ти мстиш, сама в усьому винна. Визнай це".

Лєра вперше читала записку і не знала, на що погоджувалася - просто довірилася братові.

- Нічого не розумію, - Мирослава похитнулась. - Може, помилилися.

Вона кинула машинку на стіл і віддала зошит.

- Дякую, ввечері поверну, - Лєра мимоволі опустила очі на телефон, що лежав на столі.

Вона не могла відвести погляд від знайомого номера. Контакт був не підписаний, але номер того, хто дзвонив Мирославі, вона впізнала б, незважаючи ні на що.

Не бажаючи затримуватися, Лєра попрямувала до дверей, а Мирослава підняла слухавку.

- Так, Дмитро.

- Я, звісно, розумію, що ми рідко спілкуємося, але забути ім'я рідного брата - це навіть для тебе занадто...

За ті п'ять хвилин, що Лєра перебувала у старости, друзі зневірилися, боячись уявити, чого ще можна очікувати від підозрюваної. Тільки-но подруга переступила поріг своєї кімнати, як на неї налетіли з допитами.

- Ну, що там? - Влад підвівся з улюбленого ліжка.

Лєра кинула зошит з непотрібними конспектами на стіл і відповіла:

- Складно сказати. Або вона хороша акторка, або дійсно не при чому. Так натурально здивувалася машинці, що я навіть повірила.

- Це ще нічого не означає, - протестував Коля. - Якщо це справді вона, то скоро станеться щось непоправне. Вона вже достатньо зіпсувала нам життя, а зараз розуміє, що ми все дізналися...

- Розкрита - отже, обеззброєна, - підкреслив Влад і скинув ногу з ліжка.

- Що ми з нею будемо робити? - запитала Лєра, перехопивши погляд брата.

- Відплатимо тим самим, - запропонував він. - А машинку їй підкинули не ми, а той, хто попереджав нас. Напевно, вона в курсі, що нам допомагали, що хтось не згоден із помстою і чинить по-своєму. Так нехай він теж підірве її довіру.

- Раптом ми помиляємося? - сумнівалася Аня.

- Їй дзвонив Марк, - ошелешила друзів Лєра. - Мені вона казала, що не знайома з ним, а зараз з'ясовується, що вони якось пов'язані. Він не підписаний, але цей номер я не забуду.

- Що в них може бути спільного? - здивувався Влад.

- Невже за наказом Марка наркотиками барижить, - уявивши таку картину, Коля посміхнувся.

- Тільки до того, хто телефонував, вона звернулася, як до Дмитра. Може, зрозуміла, що я побачила номер і перестрахувалася?

Ця версія здалася менш правдоподібною, і Аня вирішила вставити своє слово:

- Може, він знову комусь свою сімку впихнув і це вже не його номер? Усі ми знаємо, як він це робить...