Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

99

Початок сесії наклав тягар на кожного студента:  вічно сонні обличчя і червоні від постійного зубріння очі. Запах кави та купи паперів стали невіддільними атрибутами життя в гуртожитку. Проте ніщо не могло зрівнятися з тією ейфорією, коли на заліковці з'являлася довгоочікувана оцінка.

До грудня місяця прокинулися всі, й навіть ті, хто забув назву спеціальності та дорогу до університету.

Незважаючи на ідеальну поведінку і відсутність серйозних прогулів, чотирьом друзям доводилося вчитися, не покладаючи рук. Навчання займало майже весь час, і тільки через кілька днів вони звернули увагу на те, що Мирослава вже котрий день не з'являється в університеті. На поверсі її теж не видно. Ще й Лоліта зникла.

- Може, зайти до них і дізнатися? - запропонував Коля, ковзнувши поглядом по зачинених дверях кімнати одногрупниць.

- Влад нехай заходить, - погодилася Лєра.

- Сама йди!

- Я сходжу, - здався Коля.

Він підійшов до дверей і постукав, поки дівчата зникли за кутом, дивуючись, чому хлопці не вриваються до інших так само як до них. Влад не став ховатися і підійшов до друга. Незабаром їм відкрила Лоліта - з неакуратним пучком на голові, у светрі та чашкою чаю в руках. На вигляд бліда і надто слабка. Таке вони бачили вперше: зазвичай уся при параді й без макіяжу з кімнати не вийде.

- Привіт, - Коля натягнув усмішку, яка мала приховати його тривогу. - Чому на пари не ходите? Викладачі хвилюються, ваші заліковки на вогнищі спалюють. І твою в першу чергу.

Лоліта шмигнула носом.

- Я хворію, і викладачі про це знають.

- А твоя сусідка? - запитав Влад.

Дівчина опустила очі на чашку і, здавалося, втратила інтерес до розмови.

- Мирослава поїхала.

- Тобто? - одночасно видали хлопці.

Не чекаючи відповіді, вони ввірвалися в кімнату і застигли. Ліжко Мирослави, що недавно було заправлене пледом і подушками, зараз повністю порожнє. Тільки матрац. На її полицях і тумбі теж більше нічого немає.

- Якого вона звалила? - гаркнув Влад. - Куди?

- Вона ще на вихідних зібрала речі та поїхала, - Лоліта сіла на ліжко. - В якийсь інший універ перевелася. Вона давно хотіла, а тут раптом різко підірвалася і поїхала.

- Налякали ми її машинкою, - переконався Коля.

- Що? - Лоліта протерла ніс серветкою.

- Ще скажи, що ти нічого не знала, - звинуватив її Влад. - Покривала її весь цей час, була близько, як ніхто інший.

- Що ти верзеш? - закричала вона. - Знову не в собі?

- Так, чорт забирай, я не в собі! - Влад пройшовся кімнатою і зупинився біля дверей. - І справді така людина, як ти, не могла б провернути нічого серйозного, хіба що шпори підкидати. Тож вибач, здалося, - він вийшов у коридор і натрапив на дівчат.

Варто було їм зачинити двері, як на телефон Лєри надійшло повідомлення від прихованого номера.

"На цьому я з вами прощаюся. Видаляю номер".

- Чому знову так вчасно? - Влад нервово хитнув головою. - Після зникнення Мирослави.

- Це ж не Лоліта написала? - запідозрив Коля. - Вона теж була завжди поруч і могла знати, хто нам мстить.

- Не встигла б, тому що ми тільки вийшли.

- А раптом це Мирослава написала? - Лєра відчинила двері у свою кімнату і зайшла. - Якраз вона поїхала і...

- Вона засцяла і звалила, - перебив брат. - Коли зрозуміла, що її розкрили. А той, хто попереджав нас, знає, що загроза зникла і написав своє останнє повідомлення.

100

Цей вечір грудня проходив, як і більшість попередніх. Занурені в навчання, дівчата забували про все, зокрема про сон і їжу, але воно того варте. Шанси отримати залік автоматом зростали з кожним отриманим балом.

Лєра з Анею сиділи за столом і перечитували конспекти, Влад на своєму улюбленому ліжку дивився в телефон. Наразі навчання було останнім, що його хвилювало. Понад годину він чекав того самого дзвінка - і нарешті дочекався.

До них прибіг Коля. 

- Поговори з батьком, - він простягнув другу телефон. - Це терміново.

- У мене немає батька, - пожартував Влад і притиснув слухавку до вуха. - У апарата.

- Алло, - почувся голос Віктора Андрійовича. - Завтра ми їх накриємо. Зроби все, щоб вони отримали сповна. І щоб було за що.

- Тепер це не так просто. Рознеслася чутка, що поліція нагряне, тому найближчим часом там нікого не буде.

- Мені не вони потрібні, а матеріальні докази. Хто всім цим керує, ми з'ясували. Коля сам усе розповість.

Віктор Андрійович договорив і відключився, а Влад втупився на друга.

- Отже, що ти маєш розповісти?

Коля забрав телефон і вибухнув:

- Ні за що не повірите, хто вважається власником клубу!