Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

       - Люди,- відповів я,- просто люди. 

       - Скажи, а ти кожній людині допомагаєш? Скількох ти вбив? І  совість тебе не мучить після цього? Ти допомагаєш кожному безхатьку, якого бачиш?

        - Це трохи інше, але я, здається, розумію тебе,- відповів я, відчуваючи полегшення, мабуть, мені справді варто було з кимось просто поговорити. 

         - Те саме, тож нічого страждати дурницями, ти герой, врятував понад мільярд людей. Таким похвалитися може не кожен, ой як далеко не кожен. - вимовив Гільшак. Сімеон же дивився на мене із заздрістю, нескладно було зрозуміти, що він мріяв опинитися на моєму місці.

         - Спасибі,- відповів я, відчуваючи якусь легкість.

        - Тепер що стосується плати за роботу. Ти серйозно вважаєш, що тобі мало заплатили? - запитав Гільшак. Після його слів я почав знову прикидати і зрозумів, що все одно заради корабля не вирішив би так ризикувати, а тому кивнув згідно. - Ти ж головного не зрозумів, тобі не тільки корабель подарували, тобі подарували планету, а якщо точніше - цілу зоряну систему, доступ до якої є тільки в тебе. І не просто планету, - зауважив Гільшак, я тільки після його слів почав усвідомлювати це. - Ти кажеш, у повітрі величезна кількість раксаніту. А як він там міг опинитися? 

- Тільки якщо його підняли якимось чином із надр планети, - зрозумів я слова Гільшака, - Вибух, виверження, просто видобуток.

         - Дійшло? Ти став одним із найбагатших людей усієї вашої Співдружності. Варто організувати видобуток раксаніту і прилітати за ним кілька разів на рік.

        - Люди вмирати будуть,- скривився я, згадавши, як я сам добував раксаніт у шахті.

                 - Так у тебе і зараз багато грошей, розроби метод, як добувати їх без використання людей. Або метод захисту. - вимовив Гільшак. - Чесно кажучи, я не розумію, чому твій наймач дав тобі стільки всього. Це все виглядає дуже дивно і підозріло. Дозволиш оглянути свій корабель?

        - Параноя каже, що не варто пускати тебе на корабель. Але логіка твердить протилежне. - вимовив я.

        - Псі-клятва тебе влаштує як підтвердження того, що шкодити тобі не збираюся? - запитав він у мене.

- Позарангові псіони можуть обходити їх.  А ти близький до того, щоб через кілька років стати таким. - вимовив я. Псі-клятва - це техніка, яка встановлює потужні ментальні закладки взаємно у двох псіонів, які її використовують. Причому вони взаємопов'язані, і при порушенні зблизька можна це буде відчути всім псіонам, які беруть участь у клятві.  "Поблизу" - залежить від сили псионів, які застосовують клятву, у нашому випадку в межах півтора десятка кілометрів один від одного, якщо хтось порушить клятву, ми відчуємо це.

          - Так пару років у тебе все одно є ще,- усміхнувся Гільшак, що з його зовнішнім виглядом виглядало страхітливо. 

          - Добре, думаю, за тиждень ми зможемо вирушити туди, мені треба все ж таки розгребти справи, що накопичилися за два місяці.

           - Можеш не хвилюватися, дорога туди і назад не займе й години, плюс там ще годинку побудемо, - вимовив Гільшак, - За дві години повернешся ти до своїх дівчаток.

           Розкусив мене він усе-таки, я не хотів нікуди летіти якраз саме через дівчаток, вони сильно скучили, як і я за ними, а політ туди й назад, нехай і в близьку зоряну систему, забере не менше ніж добу разом із роботою.

           Оскільки до кінця робочого дня залишалося ще близько трьох годин, я вирішив погодитися, та й тягнуло мене на корабель чомусь трохи. Хотілося знову опинитися на ньому. 

          Поки Симеон збирав обладнання проти прослуховування назад у свою кишеню, Гільшак дав мені колбу з якоюсь чорною рідиною. На мій запитальний погляд він сказав, що це скафандр і мені варто його просто вилити на голову. 

Я не відчував бажання якось мені зашкодити або обдурити від Гільшака, але все ж, перед тим як вилити собі на голову незрозумілу рідину, я провів за інструкцією Пакса псі-клятву з Гільшаком і Симеоном і тільки після цього вилив собі на голову рідкий скафандр.

        Було, м'яко кажучи, дуже незвично відчувати на собі, як слиз починає обліплювати з усіх боків, а потім формувати скафандр. Через півхвилини після початку дії я відчув різкий біль у спині. Як виявилося, скафандр підключився до моєї нервової системи та нейромережі одночасно.

         Тепер він міг управлятися подумки. Найдивніше ж було в тому, що скафандр став частиною мене і зараз на спині під шкірою почав формувати нанофабрику для нанітів скафандра. 

           - Треба було попередити,- невдоволено вимовив я, коли прийшов до тями і трохи погрався зі скафандром, навчаючись ним керувати.

            - Завжди кумедно дивитися за панікою, що змінюється розумінням і вдячністю в підсумку, готовий до телепортації?" - запитав він у мене, і я згідно кивнув. - Тоді вперед. - наступної миті все навколо мене затопив спалах білого світла, і за мить я опинився на борту вже знайомого мені човника. Крім мене, Сімеона і Гільшака, на борту опинився ще один розумний, судячи із зовнішнього вигляду, це був родич Гільшака.- Знайомся, це моя дружина Уля.

            - Значить, ось який ти, Фіск, - вимовила Уля, - І, до речі, це, скоріше, він мій чоловік, - чесно кажучи, я не зрозумів, що вона мала на увазі в другій частині своїх слів, але я вирішив не звертати на це увагу, усе ж таки це інший вид розумних, до того ж іносвітян. Але головне, що я зрозумів, так це те, що вона, як і всі інші на борту, псіон, причому не слабкіший за А1, а то й А0. Везе мені щось на сильних псіонів.

        Дорога до мого нового корабля зайняла дві хвилини. Технології іносвітян мене не перестають дивувати.  Ще десять хвилин зайняли спроби телепортуватися на борт мого корабля, але, як виявилося, мій корабель був захищений від цього.  Я цьому неслабо зрадів, тепер хоч можна було бути впевненим у безпеці мого корабля.