Читати книгу - "Американська трагедія"

вода ріки. Високі темні гостроверхі ялини вишикувалися вздовж берегів, немов вартові. Від західного берега падала на воду смугою чорна тінь; дерева відбивалися виразно, як у дзеркалі. Повсюди великі і маленькі, білі, рожеві, зелені та коричневі дачі, навіси для човнів, купальні біля самої води. Де-не-де, перед якою-небудь розкішною дачею, подібно до тих, що належать Кренстонам чи Фінчлі,— гарна пристань. Зелені і сині байдарки та моторні човни. Веселий яскравий готель і купальні із Пайн-Пойнті, де вже зібралося багато пишно вбраної публіки, що рано виїхала за місто. А потім сарай для човнів і пристань біля дачі Кренстонів. Дві вівчарки — нова покупка Бертіни — лежать на березі в траві, мабуть, дожидаючи повернення хазяйки. Слуга Джон, один з шести слуг, яких Кренстони взяли з собою на дачу, чекав тут, щоб піднести єдиний чемодан Клайда, його тенісну ракетку і битки для гольфа. Але найбільше враження справив на нього великий будинок, неправильної, але вишуканої архітектури; стежки, що вели до нього і були обсаджені яскравою геранню, величезна, уставлена плетеними меблями веранда, з якої було видно чудове озеро; автомобілі і сила-силенна гостей у спортивних костюмах, що відпочивали на веранді або прогулювалися в саду.

З розпорядження Бертіни, Джон провів Клайда в простору кімнату з вікнами на озеро, щоб він міг прийняти ванну і переодягнутися для гри в теніс з Сондрою, Бертіною і Грентом. Після обіду, пояснила Сондра, яка заїхала заради нього до Кренстонів, він вирушить з Бертіною і Грентом у «Казино», де його познайомлять з усією місцевою публікою. Там будуть танці. Завтра рано-вранці, до першого сніданку, він може, якщо хоче, поїхати з нею, Бертіною і Стюартом верхи чудовою лісовою стежкою до мису Натхнення, звідки видно озеро в усій його красі. І Клайд довідався, що, крім кількох стежок, подібних до цієї, у лісі на сорок миль навкруг немає ніяких доріг. Без компаса або провідника там можна заблукати і навіть загинути, — так важко визначити напрям тому, хто не знає цього лісу. А після сніданку і купання вона, Бертіна і Ніна Темпл покажуть йому своє нове досягнення — катання на акваплані Сондри. Потім другий сніданок, теніс чи гольф і поїздка в «Казино», де вони питимуть чай. Після обіду на дачі в Брукшоу з Утіки — танці.

Через годину після приїзду Клайд побачив, що весь час його перебування тут — суботу і неділю — буде занято до відказу. Але він зрозумів також, що вони з Сондрою зуміють проводити разом не тільки хвилини, а, мабуть, і цілі години, і завдяки цій чудесній можливості він побачить нові сторони її багатогранної вдачі! Всупереч гнітючим думкам про Роберту, — може ж він відігнати їх хоча б на ці дні! — Клайд відчув, що потрапив у рай.

І справді, ніколи раніше Сондра не здавалася йому такою веселою, граціозною і щасливою, як на тенісній площадці Кренстонів, — у білосніжному костюмі для теніса — блузці і короткій спідниці, з волоссям, зав’язаним строкатою, в жовтий і зелений горошок, шовковою хустиною. А її посмішка! А скільки обіцяв веселий блиск її сміхотливих очей, коли вона кидала на нього швидкий погляд! Немов птах, літала вона, високо піднявши руку з ракеткою, ледве торкаючись ногами землі, закинувши голову і не перестаючи посміхатися. А вигукуючи «п'ятнадцять — love», «сорок — love», «тридцять — love», вона завжди особливо підкреслювала слово «love»[Неперекладна гра слів: «love» — кохання; при підраховуванні очок у тенісі означає — ноль.] і примушувала Клайда тріпотіти від щастя і суму: адже Сондра могла б належати йому, якби він тепер був вільний. Але між ними неподоланна перепона, поставлена ним самим.

А яскраве сонце заливає кристально чистим світлом зелений лужок, що простягнувся від високих ялин до води озера, яка вилискує сріблом. На озері у всі напрями линуть маленькі човни з сліпучо-білими парусами і спаілахують у сонячному промінні білі, зелені, жовті яскраві плями — байдарки, на яких катаються закохані пари. Літо, дозвільне життя, тепло, яскраві барви, безжурність, краса, кохання — усе, про що він мріяв минулим літом, коли був такий самітний.

Подеколи Клайдові здавалося, що в нього зараз запаморочиться голова від радості: близьке і певне здійснення всіх бажань мало чи не в його руках… Іноді ж (думка про Роберту враз проймала його, мов порив льодяного вітру) він почував: не може бути нічого сумнішого, страшнішого, згубнішого для мрій про красу, кохання і щастя, ніж те, що загрожує йому тепер. Це страхітливе газетне повідомлення про озеро і двох потонулих… Та імовірність, що, незважаючи на свій божевільний задум, через який-небудь тиждень-два щонайбільше через три, він повинен буде назавжди відмовитися від усього… А потім він враз приходив до пам’яті і розумів, що прогавив м’яч, що грає дуже погано, і Бертіна, Сондра або Грент кричать йому: «Клайд, про що ви думаєте?» І з найтемніших глибин свого серця він міг би відповісти: «Про Роберту».

Потім увечері, в Брукшоу, розкішно вбрана компанія — друзі Сондри, Бертіни та інших. На площадці для танців нова зустріч з Сондрою; вона вся — усмішка: для всіх присутніх тут, а головним чином для своїх батьків, вона удає, ніби ще не бачила Клайдаі, навіть і не знала, що він приїхав.

— Як, ви тут? От чудово! У Кренстонів? Просто прекрасно, зовсім поруч нас. Ну, виходить, будемо часто бачитися, правда? Хочете звівтра' покататися верхи, годині о сьомій ранку? Ми з Бертіною скачемо майже щодня. Якщо нічого не перешкодить, ми завтра влаштуємо пікнік, покатаємося на байдарках і на моторному човні. Це нічого, що ви не дуже добре їздите верхи, — я скажу Бертіні, щоб вам дали Джеррі: він смирний, мов овечка. І про костюм теж не турбуйтеся: у Грента сила-силенна всіляких речей. Найближчі два танці я танцюю з іншими, а під час третього вийдемо і посидимо, хочете? Тут на балконі є чудовий куточок.

І вона відійшла, сказавши йому поглядом: «Ми розуміємо один одного…»

А потім у цьому темному куточку, де ніхто їх не бачив, вонгї обхопила його голову руками і гаряче поцілувала в губи. Перше ніж закінчився вечір, їм удалося піти від усіх, і вони бродили, обійнявшись, стежкою вздовж берега при місячному світлі.

— Сондра така рада, що Клайд тут! Вона так скучила!

Вона гладила його волосся, а він цілував її,— і раптом, згадавши про похмуру тінь, яка роз'єднувала їх, поривчасто, з відчаєм стиснув її в обіймах.

— Моя люба, маленька дівчинко, — вигукнув він, — моя чарівна, чарівна Сондра! Коли б ви