Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Заміж у покарання, Марія Акулова 📚 - Українською

Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заміж у покарання" автора Марія Акулова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 156 157 158 ... 167
Перейти на сторінку:

– Дай вгадаю! – Батько перебиває і робить ще один крок до мене. Схиляє голову і трохи витягує шию вперед. Мені хочеться впасти на крісло і забитися в нього, але я стою. – Щоб передати чоловікові? Але чоловік щось не поспішає нам допомагати.

Тато звинувачує Айдара, розводячи убік руки, а потім ляскаючи себе по стегнах. Я сіпаюся на гучному звуку. Дивлюсь униз, потім знову в обличчя. Мені це невластиво, але слідом за бажанням зробити все, щоб припинити це, в мені прокидається протест. Лютий. Справедливий, як здається…

– Це ти обрав мені чоловіка. Невже тепер незадоволений своїм вибором?

– Айлін... – Мама застерігає. Але я вперто мотаю головою. – Доню, йдемо на кухню.

Вона вчиняє свій особистий подвиг. Підходить до мене, бере за лікоть і намагається тягнути. Я дивлюся на неї твердо, вона просить не дурити очима. Але я не можу.

– Хай говорить… – Тим більше, що батько підначує. Не знаю, навіщо йому потрібен цей акт мазохізму, але я раптом ловлю себе на тому, що розучилася бути покірною.

Мамині пальці розтискаються, я стежу, як опускається рука. Потім повертаюся до татового обличчя.

– Це ти кажи, що хочеш сказати… – киваю підборіддям, «надаючи дозвіл». Його це зачіпає. Вилиці стають кам'яними. Щелепи стискаються. Ніздрі роздмухуються.

Нічим добрим це не закінчиться.

– Твого брата побили. Через впертість твого чоловіка.

– Якого вибрав мені ти.

Я повторюю, тато сердиться сильніше.

– Ти щодня сюди тягаєшся. – Серце на шматки. Тягаюся. Зрозуміло. – Совість свою очищаєш?

– Мені більше не приходити? – Не відводжу погляду. Не чую відповіді. Тільки мамине збоку:

– Припиніть, благаю вас. Припиніть…

– Через твого чоловіка наше чесне ім'я полощуть. Я, як шавка, бігаю по людях, прошу, стелюся, прогинаюся... – Звучить дійсно принизливо. Я може навіть перейнялася б, але зараз мене нудить від іншого.

– Тобто це все мав робити Айдар? Ти вирішив, що підкладеш під прокурора дочку, а потім користуватимешся преференціями? По твоєму плану він повинен був по клацанню пальців виконувати твої забаганки? А тобі була взагалі різниця, як гидко буде мені? Напевно, донька виявилася не дуже, раз бігати за тебе ніхто не хоче...

Мені настільки боляче і бридко, що я цього навіть не відчуваю. Розводжу руками, вимовляючи жахливі речі. Вдаю, що я насправді настільки цинічна.

– Всі довкола знають, що наш Бекір – заручник ситуації. Що один дзвінок, – у повітря злітає вказівний палець батька. – Одна поступка – і він буде на волі. Але ні. Замість того, щоб виконати прохання старшого, щоб виявити повагу, твоє щеня…

– Не смій так Айдара називати.

У відповідь на моє прохання – брудна лайка. Я бачу, як на скронях здіймаються вени. Батько вже не молодий. Йому не можна так хвилюватись. Нам не можна знищувати все під основу. Аллах цього не хотів би. Але я не можу зупинитись. І тато зупинятись теж не хоче.

– Я їду до сина. Мене не пускають. Я мчу до свого чоловіка. Як дворняга кидаюся. Скрізь відштовхують. Такий звичай, Айлін. Він брав тебе за дружину, знаючи, що повинен мене поважати. Але він навіть зустрічатись зі мною не хоче. Я їду на уклін до власного зятя, а він… Каже, що я можу записатися наступного тижня, а по Бекіру він уже сказав, що мені треба робити…

Тато плює слова. Мене обпалює сором, навіть не біль, а натуральні фізичні страждання. Кожна клітина болить. Шлунок пече.

– Ну так роби, раз сказав. Думала, ти розумієш… – Я говорю, дивлячись в очі батька. Це вже не потрібне. Потрібно взяти сумку і мовчки піти, але я не можу стриматись. – Іноді всім доводиться пройти через приниження. Заради близьких – можна. Чи тільки я повинна?

Відповіді на своє запитання я не чекаю. Навіть ляпас не лякає. Я не відчуваю болю. Тільки голова розвертається та чую звуки. У тата вийшло дзвінко.

У мами скрикнути теж.

Ось тепер беру сумку, відсовую батька та йду. На якийсь час глухну та сліпну. Не хочу пам'ятати все життя, як услід кричала мама.

_____________________

Завтра вихідний, наступний розділ вийде у четвер)
Коментарі поки що будуть закриті)

1 ... 156 157 158 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заміж у покарання, Марія Акулова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заміж у покарання, Марія Акулова"