Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Вони на ніч не залишають квартиру порожньою з міркувань безпеки. Природно. І Сандберґ відсипається після нічного чергування.

Юнас Сандберґ був у самих трусах і мав заспаний вигляд. Він потягнувся до табельної зброї, що лежала на тумбочці, але Моніка Фігуерола нахилилася вперед і змахнула пістолет на підлогу, подалі від його власника.

— Юнасе Сандберґ, ви затримані за підозрою в причетності до вбивств Гуннара Бйорка та Олександра Залаченка, а також за участь у замаху на вбивство Мікаеля Блумквіста та Еріки Берґер. Надіньте штани.

Замахнувшись, Юнас Сандберґ спробував ударити Моніку Фігуеролу кулаком, але та парирувала удар мало не рефлекторним рухом.

— Ви жартуєте? — спитала вона.

Схопивши його за руку, Моніка з такою силою вивернула йому зап’ястя, що Сандберґ позадкував і осів на підлогу. Вона перевернула його на живіт, придавила коліном крижі і сама наділа на нього наручники. З моменту початку роботи в ДПУ/Без їй уперше довелося, виконуючи службовий обов’язок, скористатись наручниками.

Передавши Сандберґа одному з поліцейських, Моніка Фігуерола рушила далі і врешті-решт відчинила останні двері аж у глибині квартири. Згідно з отриманим у бюро житлового планування кресленням, там була маленька комірка з вікном у двір. Заклякши на порозі, Моніка дивилася на справжнісіньке виснажене городнє опудало, яке їй будь-коли доводилося бачити. Вона й миті не сумнівалася, що перед нею смертельно хвора людина.

— Фредрік Клінтон, ви арештовані за участь у вбивствах, замахах на вбивства та низку інших злочинів, — сказала вона. — Лежіть, не ворушачись. Ми викликали машину «швидкої допомоги», щоб доправити вас на Кунгсхольмен.

Крістер Мальм розташувався безпосередньо проти виходу на Артилеріґатан. На відміну від Хенрі Кортеса, він зі своєю цифровою камерою «Нікон» поводитись умів. Він використав короткий телеоб’єктив, і знімки вийшли професійного рівня.

Вони зафіксували, як членів «Секції» одного за одним виводили з парадного і заштовхували до поліцейських машин і як «швидка допомога» забирала Фредріка Клінтона. Той навіть поглянув в об’єктив камери, і саме цієї миті Крістер натиснув на кнопку. В очах Клінтона читалися тривога і розпач.

Пізніше цей знімок дістав премію як краща фотографія року.

Розділ 27

П'ятниця, 15 липня

0 12.30 суддя Іверсен постукав по столу молотком і оголосив, що судовий розгляд поновлюється. Він не міг не помітити, що за столом Анніки Джанніні раптом з’явилася третя людина — Хольгер Пальмґрен, що сидів у інвалідному кріслі.

— Доброго дня, Хольгере, — сказав суддя Іверсен. — Давненько я не бачив вас у залі суду.

— Доброго дня, суддя Іверсен. Деякі справи такі складні, що юніорам потрібна певна допомога.

— Я думав, що ви припинили адвокатську практику.

— Я хворів. Але адвокат Джанніні запросила мене в ролі помічника у цій справі.

— Ясно.

Анніка Джанніні відкашлялася.

— Слід додати, що Хольгер Пальмґрен багато років представляв інтереси Лісбет Саландер.

— Я не маю наміру загострювати на цьому питанні увагу, — сказав суддя Іверсен.

Він кивком показав Анніці Джанніні, що можна починати. Вона встала. Їй завжди не подобалася дивна шведська звичка вести судовий розгляд в неофіційному тоні, інтимним гуртком сидячи біля столу, немовби це мало не звана вечеря. Вона почувала себе набагато впевненіше, якщо могла говорити стоячи.

— Гадаю, ми можемо почати із заключних коментарів ранкового засідання. Пане Телебор’ян, чому ви послідовно відкидаєте всі висловлювання Лісбет Саландер?

— Тому що вони, безперечно, далекі від істини, — відповів Петер Телебор’ян.

Він почував себе спокійно і розслаблено. Анніка Джанніні кивнула і звернулася до судді Іверсена.

— Пане суддя, Петер Телебор’ян стверджує, що Лісбет Саландер бреше і фантазує. Зараз захист продемонструє, що кожне слово автобіографії Лісбет Саландер правда. Ми подамо докази — у вигляді письмової документації, відеозаписів і показань свідків. Ми дійшли в цьому судовому розгляді до того моменту, коли прокурор виклав основні положення, на яких базується обвинувачення. Ми його вислухали і тепер знаємо, що саме інкримінують Лісбет Саландер.

У Анніки Джанніні раптом пересохло в роті, і вона відчула, що в неї тремтять руки. Вона глибоко вдихнула і випила ковток мінеральної води. Потім міцно взялася за спинку крісла руками, щоб вони не видавали її хвилювання.

— З подання прокурора можна зробити висновок про те, що в нього є багато думок, але дуже мало доказів. Він вважає, що Лісбет Саландер стріляла в Карла Маґнуса Лундіна в Сталлархольмі. Він стверджує, що вона поїхала до Госсеберґи з метою вбити свого батька. Він гадає, що моя підзахисна страждає на параноїдальну шизофренію і є з усякого погляду психічно-хворою. І таке припущення базується в нього на відомостях, отриманих з одного-єдиного джерела, а саме від доктора Петера Телебор’яна.

Анніка зробила паузу, перевела дух і постаралася говорити повільніше.

— Доказова база така, що позов прокурора тримається виключно на припущеннях Петера Телебор’яна. Якщо він має рацію, все прекрасно: тоді моїй підзахисній необхідне кваліфіковане психіатричне лікування, якого вони з прокурором для неї добиваються.

Пауза.

— Але якщо доктор Телебор'ян помиляється, усе відразу міняється. А якщо він до того ж бреше свідомо, то йдеться про те, що моя підзахисна тим самим зазнає правопорушень — протизаконних дій, що тривають уже багато років.

Вона звернулася до Екстрьома.

— Протягом цього засідання ми доведемо, що ваш свідок помиляється і що ви як прокурор дали себе ошукати і купилися на помилкові висновки.

Петер Телебор’ян глузливо заусміхався, розвів руками і, ніби заохочуючи, кивнув Анніці Джанніні. Та знову звернулася до судді Іверсена.

— Пане суддя, я продемонструю, що так звана судово-психіатрична експертиза Петера Телебор’яна від початку до кінця є блефом. Я покажу, що він навмисно бреше відносно Лісбет Саландер. Я продемонструю, що моя підзахисна зазнавала грубих правопорушень. І доведу, що вона така ж розумна, як будь-хто інший з присутніх у цій залі.

— Пробачте, але… — почав Екстрьом.

— Хвилинку. — Вона підняла палець. — Я не заважала вам спокійно висловлюватися протягом двох днів. Тепер моя черга.

Вона знову звернулася до судді Іверсена.

— Я не висувала б перед лицем суду таких серйозних звинувачень, якби не мала вагомих доказів.

— Будь ласка, кажіть далі, — сказав Іверсен. — Але я не бажаю слухати непідкріплених міркувань про змови. Пам’ятайте, що за висловлені в суді твердження вас можуть звинуватити в посяганні на честь і гідність.

— Дякую.