Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

          - А немає в мене секрету, просто я такий везучий,- розсміявся я. Хоч він і був моїм компаньйоном у володінні космопортом, ділитися всім я з ним не збирався.  Було всього кілька людей, яким я вірив на всі сто відсотків. Точніше, дві людини й аграфка. Ще було близько десяти розумних, яким я дуже сильно довіряв, але можливість зради все ж таки допускав. - Так прийдеш на вечерю сьогодні?

           - Не можу, викликають до губернатора, щоб доповісти про галас у місті, який здіймає дехто, - усміхнувся він.

             - Але ж він і так у справі,- нагадав я йому про те, що губернатор і так має відсоток у всіх моїх починаннях.

             - Напевно, хоче вирішити для себе, чи не замало він отримує, запросивши лише два відсотки. - відповів мер Рокесті.

          Попрощавшись із ним, я залишив будівлю мерії і сів у свій флаєр, який зараз уже мав якось надто простий вигляд для власника стількох підприємств загальною вартістю понад мільярд кредитів.

           Але він мені подобався, та й укріплений він був мною по саме не можу.    Така собі броньована фортеця, гадаю, за безпекою він був найкращим серед цивільних броньованих моделей і, найімовірніше, міг змагатися за міцністю з деякими військовими моделями. 

Коли я заходив на посадку у своєму будинку, то, за звичкою, просканував його псіонікою. І результат мене здивував, зазвичай у домі завжди не менше чотирьох, а то й п'яти осіб, зараз же в домі була лише одна людина і одна аграфка.

          Інтуїція одразу заскреблася і почала підказувати, що це неспроста, як і неспроста Арніель так легко сприйняла новину про те, що я змушений знову покинути їх на півроку.

         - Як день минув? - запитала в мене Маарі, коли я увійшов до будинку. Зустріла мене вона в кухонному фартусі, що свідчило про те, що вона сама готувала. А це було дуже рідко.

         - Добре, купив землю вздовж узбережжя. Тепер весь берег  на три кілометри  і сім кілометрів праворуч і ліворуч належить нам. Углиб - від кілометра до півтора. - похвалився я.

       - Непогано, а я ось тобі яблучний пиріг приготувала. - вимовила Маарі, натякаючи, що вона дуже багато праці витратила, адже яблука не ростуть на Родреноні, відверто кажучи, тут і не знають про існування яблук, а значить, вона витратила чимало часу, підбираючи смак яблук під час синтезу фруктів.

        - Дякую,- поцілував Маарі,- Ти така молодець, а де Арі?

        - Вона чекає на нас у їдальні,- відповіла Маарі й потягнула мене за собою. 

        - Привіт,- поцілував я задумливу Арніель і сів поруч із нею. На столі була величезна кількість різних смаколиків, і всі вони вочевидь були приготовані вручну,- А що за свято?

         - Ти їж, їж, поки все не охололо. Я читала, що натуральна їжа не терпить повторного нагріву, смакові якості одразу губляться,- вимовила аґрафка,- А після поговоримо.

          - Щось мені це не подобається,- вимовив я і приступив до вечері. Вони явно щось задумали. За півгодини, наївшись смаколиками, я відкинувся на спинку стільця і перевів погляд на моїх дівчат.- А тепер я слухаю.

          - Якщо ти нас кохаєш, то маєш зрозуміти дещо, - почала Арніель, - Ми не речі якісь, у нас теж є почуття. Ми любимо тебе і ми не згодні бачити тебе уривками по парі тижнів, щоб ти знову десь пропадав. Також ми хочемо знати про все, що відбувається з нашим коханим. - спочатку я думав, що буде щось серйозне, а виявилося, дівчата просто ображалися на мене... - А тому, поки все не зайшло надто далеко, треба вирішити, хто ми для тебе. Просто ляльки для задоволення сексуальних потреб, до яких ти прив'язався, чи насправді нас любиш? Якщо ляльки, то нам буде боляче, дуже боляче, але ми підемо, але, якщо ти нас любиш по-справжньому, ми хочемо бути частиною твого життя, а не просто бачити кілька тижнів на рік. 

                 - Знаєш,  якщо ви просто хочете полетіти зі мною, то досить було попросити мене, - вимовив я, - Ідіть до мене, мої дві улюблені дурепки. Бач чого надумали, я вас люблю, напевно, більше за життя, а ви тут дурницями страждаєте.

           - Бачиш, я ж казала. А ти: він приховує багато чого від нас, у нього є таємниці від нас. - звинувачувально подивилася на аґрафку Маарі. - Але на тебе я все ж ображена, чому ти не сказав, що збираєшся знову вирушити в подорож? Адже мені треба домовитися про дистанційне складання іспитів. А на це треба час. 

            - Ну ось, сказав,- усміхнувся я, розуміючи, що обидві дівчини люблять мене так само щиро, як і я їх. Це яке ж щастя - любити і бути коханим. 

            Більше цього вечора важливих розмов ми не вели. У нас були зовсім інші справи, які почалися просто в їдальні й поступово перемістилися в нашу спальню.