Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Анна розсміялася крізь сльози.

— Прикро, але тепер мені вже прикро через те, що раніше мені

було прикро. — Вона сіла на краєчок постелі і взяла його за

руку: — Як твої справи, Крісе?

— Як не рахувати очевидних винятків, — він помахав куцою

лівою рукою, — то збувся краще, ніж багато хто інший. Навіть

синців не лишилося.

— Я не знаю, що тобі світить по флотській страховці, — почала

було Анна, та Кріс відмахнувся.

— Повна регенераційна терапія. Якщо ми коли-небудь

виберемося звідси назад у цивілізацію, то за кілька болючих

і сверблячих місяців матиму новенькі рожевенькі замінники.

— Ну й добре, — проказала Анна. Вона тільки-но хотіла

запропонувати йому фінансову допомогу, хоча й не знала, звідки взяти на неї грошей. Тому її охопило відчуття

полегшення й ганьби. — Ти чув щось про когось із наших? Я ще

нікого не встигла відшукати.

— Еге ж, — крекнув Кріс. — Трохи чув. Поки я вилежувався, ви

там ходили в рейд, наче командо. Якби я знав, що вас готують

знешкоджувати прокачаних терористів, я би частіше ходив до

церк ви в дитинстві.

— Я була від неї втекла, поки в неї не почався напад. А потім

прос то примотала до стільця. Це не дуже героїчний вчинок.

— Мені от дадуть медаль за те, що я провалився в герметичний

шлюз і пожертвував рукою та ногою, щоби вберегти інших сімох

флотців від пастки в ушкодженій частині корабля. Весь цей час

я провалявся непритомний, та їм однаково. Героїзм — це ярлик, що його вішають на людей, які займалися чорзна-чим, навіть не

замислюючись про наслідки.

Анна розсміялася з дотепу.

— Я й сама про це останнім часом багато думала.

Кріс відкинувся на подушки й кивнув головою, щоб вона

продов жувала.

— Я мала на увазі ці твої ярлики. Люди називають

іншопланетян злом, бо вони завдають нам шкоди. Проте нам же

не відомий контекст, то як можна бути в цьому впевненим?

— Еге ж, — погодився Кріс. — Я втрачаю руки-ноги, бо напився

й потрапив під комбайн — мене називають ідіотом. Я втрачаю ті

самі руки-ноги, бо випадково став біля потрібних дверей, коли

на кораблі сталася катастрофа — і от я вже герой.

— Можливо, це й справді настільки просто. Не знаю. У мене

таке враження, ніби має статися щось украй важливе, а ми

намагаємося вгадати наперед, що це таке буде.

Кріс, замислившись, неуважно пошкріб куксу лівої ноги

і раптом скривився.

— Типу як?

— Ми влетіли в Кільце, бо гналися за Джеймсом Голденом, щоби той не встиг поговорити з іншопланетянами першим.

Але ж це той самий чоловік, який допоміг скерувати Ерос на

Венеру, замість того, щоби він протаранив Землю. Чому ж ми

вирішили, що в нього на думці щось погане і йому не можна

дозволити спілкуватися з чужо планетним розумом першим?

А от зараз щось нам дало ляпаса, заглушило всю нашу зброю, але не вбило. Це ж мало би щось означати. Настільки могутні

створіння, що так легко вирвали нам пазурі, могли би

й запросто нас убити. Замісто того, щоб розібратися з тим, що це

все означає, ми квапимося назвати їх злом. У мене враження, неначе ми — діти, їх покарали і тепер вони вважають батьків

поганими.

— Наші кораблі зупинили для чого?.. Вмиротворення? —

запитав Кріс.

— Так хто ж його знає, — знизала плечима Анна. — Проте

я впевнена, що потрібних питань ми не ставимо. Люди коять

погані речі, коли їм страшно. А нам усім зараз дуже страшно.

— Тара загинула, — промовив Кріс.

Анна гарячково намагалася пригадати, хто така Тара. Кріс

помітив спантеличення й підказав:

— Коротко стрижена білявка? З морпіхів?

— О, ні, — схопилася Анна, знову зі сльозами на очах. Загинула

її сердита піхотинка. Зникло все майбутнє, в якому вона з нею

працювала,