Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Руки тряслися так, що я не могла набрати добре знайомий номер мобільного батька. Автоматичний голос дівчини постійно повторював - такого номера не існує. Втомившись спостерігати за моїми зусиллями, таксист сам набрав номер, який я йому продиктувала. Цього разу, був відсутній зв'язок. Це могло означати тільки одне - батько був за кордоном, на якійсь важливій зустрічі. В країні телефон він майже не відключає. Гіршої ситуації й не придумаєш! Я продиктувала ще один номер - Миколи, начальника охорони батька. Тут пощастило більше.
- Алло! - пролунало в слухавці.
- Коля, це Ліза!
- Ліза?! - здивувався він. - Що ти робиш у країні? Ти ж маєш бути...
- Ти знав, що Радовського випустили, - дзвінким від напруги голосом перебила я його.
- Так! - після невеликої паузи пролунала відповідь.
- Якого біса, мені ніхто нічого не сказав? - вибухнула я.
- Кирило Тимофійович не хотів тебе хвилювати. Ти зараз мала бути за кордоном! До твого приїзду все вирішилося б. Але ти чомусь усе ще в країні. Гаразд, моралі тобі батько читатиме! Ти його зустріла?
- Так, у нічному клубі. Ми там зі Свєтою вже кілька днів відпочиваємо.
- Не дивно, що він так швидко тебе знайшов! Тобі вдалося втекти! - радше ствердив, ніж запитав він.
- Так!
- І де ти зараз?
- Їду в таксі.
- Телефон свій вимкнула?
- Так!
- Добре, - схвалив він та почав пояснювати - Кирило Тимофійович полетів учора до Німеччини. Зв'язатися з ним зараз неможливо. Там йдуть важливі переговори. Я теж не в місті. При всьому бажанні буду тільки завтра вранці. Тобі доведеться десь ніч перечекати. До знайомих, друзів тощо, сама розумієш.... У готель теж краще не сунутися.
- Знаю! - розсердилася я. - Мені залишається тільки гуляти по нічному городу.
- Це теж небезпечно, - іронії він не зрозумів, трохи подумав і видав, - Слухай, про того поліцейського ти кому не будь розповідала?
- Про якого? - не відразу зрозуміла я.
- Одинцова!
- Ні! - я зітхнула, зрозумівши, куди хилить Микола.
- Ось і чудово! Репутація в нього добра. З ним, я думаю, ти будеш у безпеці. А вранці я тебе заберу. Адресу пам'ятаєш?
- Коля, це погана ідея. Бачиш…, - я зам'ялася, добираючи слова, - ми з ним не дуже порозумілися.
- Кинь! Зараз не час для гордості! Не вижене ж він тебе!
Ну, так! Один раз вигнав, а вдруге посоромиться!!!
- Добре, я подумаю. Якщо що передзвоню, - сперечатися зараз я була не в змозі.
- Лізо, не дури..., - закінчити він не встиг, я поклала слухавку.
- Зупиніть тут! - попросила я таксиста.
- Ви ж просили в центр, - здивувався той.
- Передумала.
Зачекавши, поки машина зникне з поля зору, я спіймала інше таксі.
- У найближчий бар!
Спочатку була ідея скоротати час до ранку в якомусь нічному клубі, але, перевіривши вміст гаманця, довелося її відхилити. Готівки залишалося мало, а кредиткою користуватися не можна. Доведеться просидіти всю ніч у барі.
Я влаштувалася за барною стійкою, оскільки вільних столиків не було, та замовила собі п'ятдесят грамів віскі. Обвівши поглядом зал, я помітила, що люди якось дивно на мене дивилися та перешіптувалися. У мене, що на лобі все написано? Але за мить я зрозуміла, чим викликана така пильна увага до моєї персони - я була босоніж, мої туфлі залишилися десь у лабіринтах нічного клубу. Приділити належну увагу цій деталі просто не вистачало сил та я махнула рукою, нехай думають, що хочуть.
Принесли випивку, я випила і замовила ще. Так тривало кілька разів. Я сподівалася, що спиртне допоможе заспокоїтися, але ставало тільки гірше. Страх не покидав, а, навпаки, з кожною випитою стопкою збільшувався. Та ще й дзенькіт цього чортового дзвіночка над вхідними дверима, що сповіщав про нових відвідувачів, змушував мене здригатися та зацьковано озиратися. Витримала я півгодини. А потім викликала таксі та назвала адресу Влада.
Микола має рацію - зараз не час для гордості.
Під'їхавши до його під'їзду, я рішучим кроком попрямувала всередину, помітивши, на третьому поверсі, в його вікнах, світло. А він, виявляється, домашній! Як не прийдеш - вдома!
Влад відчинив двері та, побачивши мене, зітхнув.
- Ти!
Мабуть, вітатися зі мною було вище його сил.
- Я! - не спростовувати ж очевидне.
Він обвів мене поглядом та підняв одну брову. Востаннє я дивилася на себе в дзеркало у Свєти вдома, потім було якось не до цього. Зараз же я явно уявила, які метаморфози могли зі мною статися за останні три години. Чого тільки варті босі й брудні ноги? Я засумувала! Влад же навпаки - повеселішав.
- Якщо ти передумала, то вибрала для цього не найкращий час, - сказав він, роздивляючись мене з ледь помітною посмішкою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крізь пекло, Валерія Дражинська», після закриття браузера.