Читати книгу - "Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний, Рогожа Віталій"

Саме з того часу цей край ставав Диким Полем, на якому турки будували свої фортеці і перетворювали у власну територію. Щоб протистояти цьому, потрібна була організована військова сила, а не зграї грабіжників. На нараді в Острозі саме таке рішення приймалося відносно відстоювання Русі з півдня.

Сагайдачний, організовуючи військові походи проти Турецької Порти, мав на меті в першу чергу її ослаблення, звільнення з полону людей православних, знищення турецьких поселень на Руській землі, а не звичайний грабунок турецьких міст. Саме тому він ввів під час походів жорстку дисципліну і за порушення кожного "карав на горло". Козакам тяжко було його зрозуміти, і тому вони досить часто на козацькому крузі забирали в нього булаву, але в тяжких ситуаціях знову обирали Сагайдачного гетьманом Війська Запорозького, довіряючи вирішувати їх долі. І він вирішує. А потім серце боліло за сиріт, що лишалися по всьому Руському і без того горьованому краю. Але іншого шляху він не бачив. Єдиною розрадою було розуміння того, що татари боячись його гніву і кари, рідше приходили кривдити Руський народ, кривдити Руські міста і села.

От тепер його обрали гетьманом, щоби він знову повів їх у морський похід, зважаючи на його незмінне везіння і перемоги, які козаки вже одержували під його проводом, захопивши турецькі міста Варну, Ізмаїл, Келію, Білгород. Чи ж на довго обрали? До того часу, як кінчиться везіння? А, менше з тим, від своєї мети він не відступить. Русь не має іншого шляху: або вона буде мати справжнє військо і власну державу, або своєю військовою силою буде будувати держави іншим. А потім, ніхто їх навіть не згадає добрим словом. Та треба мати надію на краще і боротись за її здійснення, а волі і бажання в нього досить, дав би Бог здоров'я! Сагайдачний повернув голову на схід. Через прогалину в очеретах він побачив, як почервонів небокрай. Він не відводив очей доки не з'явився окраєць сонця, він ріс, округлювався, темно-червоним диском, потім враз наче випірнув з Дніпра на небо і сипонув променями по очах. Петро від різкого світла сонця заплющив очі. Потім відкрив підвів очі на небесну голубінь. Настав новий Божий день…

ЗА ДУШІ

ПРАВОСЛАВНІ

(ЧАСТИНА ДРУГА) .

За душі православні

Частина друга

Настав новий Божий день… Чи змінить щось у своєму житті Сагайдачний, чи захоче зупинитись у своєму тяжкому поступу до творення Держави? Ні, і ще раз ні! То вже стало єдиним сенсом його життя, і він навіть, під загрозою найстрашнішої кари не відступиться. Але сьогодні то зовсім не означає вихід з Речі Посполитої. Йти на відкриту війну з Варшавою, означає втратити все, як в другу козацьку війну, під проводом Лободи і Наливайка.

Сьогодні король Польщі постійно потребує участі козаків, у війнах проти сусідніх держав, і особливо зважаючи на те, що сейм не дуже щедро субсидує власне польське військо. Тому король крізь пальці дивиться на власні військові походи козаків. Проте, лишень козаки спробують стати у пряму конфронтацію польській короні, сейм і гроші знайде на спорядження багатотисячного війська проти козаків, і укладе мирні угоди з Московією та Турецькою Портою, під приводом приборкання непокірних розбишак запорозьких. В тому не має жодного сумніву.

І, як в такому випадку діяти? Які форми і методи спротиву польському королю і магнатам протиставити? Думай Сагайдачний, так сталося, що крім тебе нікому. Лише в тобі збурення проти покатоличення досягає найвищого кипіння так, що спати не дає. Це в тебе найбільше болить серце за мову батьківську сплюндровану! І саме головне, лише ти маєш розум і відвагу, щоб стати на бій і повести за собою люд України – Руси і лише ти бачиш завершальну ціль – створення Держави! Досягнення цієї осяйної цілі, тобі заповів князь Костянтин Острозький!

Так, то є правда. То його хрест, який він мусить нести на свою Голгофу…

Петро ще раз глянув на посвітлілу голубінь неба, воду річки, очерети навкруг острова, і пішов до гетьманського куреню. На відпочинок лишилося не більше двох годин, а далі підготовка до морського походу. То дуже складна праця, і кропітка. Не можна пропустити жодної дрібнички, море не простить легковажності. А тут додається і впертість козацької сіроми. Вона не хотіла слухати, що нерозумно йти в море весною, коли бурі вдвічі частіше ніж восени. Хіба плисти ближче до берега, так як раніше вони на Дунай ходили, щоб в разі бурі встигнути схоронитися. Але тоді вони вперше йшли у морський похід проти турок. А тепер, лишень козаки пройдуть біля острова Тавань, де турки перепнули Дніпро ланцюгами, миттєво летить звістка по турецьких гарнізонах фортець і містах на північних берегах Чорного моря про вихід запорожців в море. І чекають козаків від Очакова до Варни. Але то ні в якій мірі не стане перепоною для Сагайдачного. От тільки час для походу, вибрано недоречний. А військові дії з Туреччиною в повній мірі відповідають стратегії творення власної держави!

По-перше успіхи в війнах з турками додають козакам авторитету в християнському світі. Після того як Папа Римський попросив козаків взяти участь у війні Європи проти мусульманської експансії, і особливо блискучих успіхів у цій війні, козаків назвали хрестоносцями східної Європи, і завжди підтримували їх військові походи проти турок.

По-друге ведення військових дій під гаслом: "Ми є підданими короля Польщі!", збільшує конфронтацію між Польщею і Туреччиною. Бо як би не відхрещувались поляки від козаків, називаючи їх зайдами не маючих відношення до Речі Посполитої, після кожного вдалого нападу на турецькі міста, султан посилає війська проти Польщі. А є ще і по-третє і по-четверте. Це звільнення православного люду із турецької неволі і наповнення козацької скарбниці за турецький рахунок, що дає можливість покращити озброєння козацького війська.

Але все потрібно робити з розумом і у відповідний час. Цей поспіх, вихід в море весною дуже не подобався Сагайдачному. Проте переконати козаків було майже не можливо. Справа в тому, що за пів року перед тим на Січ повернулися два потурнаки, які десятки років жили в турецькій неволі. Останні роки вони жили в місті Синопі. Довгими зимовими вечорами козаки тільки й мали розмови, що про багатства цього турецького міста, та яким чином ними заволодіти. Потурнаки довго "каторжанили" на турецьких галерах і перевозили вантажі до Синопа із Константинополя, а пізніше вже в порту міста Синопа працювали вантажниками. Саме тому вони знали всі підходи до міста і саме місто. От ці казочки про Синоп так збурили козаків, що вони навіть позбулися притаманного завжди страху перед морем, і були готові перетнути його впоперек. Після Барабаша Сагайдачний не міг братися переконувати козаків, йому для зменшення ризику цього походу лишилося одне, максимально ретельніше його підготувати.

Трохи відпочивши він зібрав на Раду курінних отаманів.

– Панове отамани, як ви розумієте, Рада козацька прийняла рішення про морський похід, то ми повинні його підготувати належним чином. Мислю, що для такого походу, потрібно не більше двох тисяч козаків. Наша справа добрати найбільш досвідчених, тих хто був на морі, а якщо не був, то мав би бажання і відвагу до такого нелегкого походу. Панове-товариші, хто що може запропонувати по підготовці походу.

Піднявся отаман Коренівського куреню Олекса Гаркуша.

– Пане гетьмане, ти пам'ятаєш, що я був з тобою у першому морському поході, так тоді ми робили морські чайки де розміщалось до п'ятдесяти козаків. То для них і місця було достатньо і воювати зручно. Наразі, таких човнів на Січі не більше десятка, а потрібно, як я розумію, до сорока. Скільки човнів морських спалили коли король прийняв ухвалу про заборону виходити в море, тепер би знадобились. Але коли так сталося, для прискорення підготовки до походу я пропоную щоб кожен курінь побудував човен. Таким чином і скоріше справа піде і кожен курінь, будуючи для себе, краще пристарається.

– Пане Олексо, скажи, а ти маєш бажання згадати молодість і наші звитяги у славному місті Варна?

– А як не згадаєш, коли і досі часом сниться Варна і інші міста в гирлі Дунаю. А що стосується походу, то не такий я ще старий, щоб не полоскотати шиї туркам шаблею. Та й друзів маю у турецькому полоні, а гляди вижили і виручимо козаків з біди.

– Добре кажеш, Олексо, то свята справа думати про братчиків. Я тебе попрошу, може кого пам'ятаєш із нашої братії що жиють на зимівниках, бордюгах, кого сьогодні немає на Січі, треба було б дати їм вісточку та закликати до цього походу. Нам досвідчені у морській справі козаки дуже знадобляться.

– Добре, Петре, доки будемо готуватися, пошукаємо!

Сагайдачний знову звернувся до всіх присутніх.

– Панове отамани, на нараді не вирішиш всі питання, які будуть виникати, тому прошу з усім, що надумаєте, до мене, будемо спільно вирішувати. А тепер до роботи, часу обмаль!

Отамани розійшлися і вже за деякий час вся Січ взялася до роботи. Зимова сплячка закінчилась, як і не було. При роботі були не тільки ті козаки, які зголосилися до походу, але й всі хто не був причетний до охорони Січі та кухарів по куренях.

Найбільш відповідальна робота чекала теслярів. В короткий час вони мусили побудувати добротні морські човни, щоб вони донесли козаків до Синопа й повернулись до Січі. То ж треба було вибрати вербові чи липові колоди завдовжки з сорок футів, в яких теслярі видовбували дно майбутньої "чайки". Це була основа човна, до якої з обох боків нарощували широкі дубові дошки. Вдовж човна на однаковій відстані ставились кокори, тобто ребра човна. Вони виготовлялися із дуба. А вже до них ясеньовими і металевими цвяхами кріпили дошки. Таким чином формувалась довжина, ширина і висота човна. Верх борта був із двох скріплених докупи дубових дощок, до яких кріпилися кочети для весел. Після цього човен осмолювали і прилаштовували два загрібні весла, з носу і корми. Це давало можливість маневру, тобто не розвертаючись плисти як вперед, так і назад. До бортів вздовж човна кріпили снопи очерету, вони виконували роль поплавків, значно збільшуючи супротив човна від перевертання на хвилі, а під час бою були хорошим прикриттям від стріл і куль ворога. По середині човна ставили щоглу для вітрила.