Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Червоні ворота загону прочинились, і перед Суріто постав порожній прохід на протилежному боці арени. Раптом звідти виринув бик — вибігши під світло ліхтарів, він завмер, впершись у пісок усіма чотирма ногами, а тоді, радіючи свободі після темного загону, м’яко помчав галопом довкруж арени, швидко й безгучно, тільки пофиркуючи широкими ніздрями.
Позаштатний репортер «Ель Еральдо», який уже трохи знудився чекати у першому ряду, нахилився й нашкрябав у своєму блокноті, що лежав на бетонній загорожі перед його колінами: «Бик Кампаньяро, чорної масті, номер 42, вибіг розлючений зі швидкістю 90 миль на годину…»
Спершись на бар’єр і спостерігаючи за биком, Мануель змахнув рукою, і циган вибіг на середину арени, тягнучи за собою плаща. Бик на ходу різко розвернувся і, опустивши голову й задерши хвоста, кинувся на плащ. Циган рухався зиґзаґами; запримітивши його, бик облишив плаща й кинувся за чоловіком. Метнувшись, циган перескочив через червоний бар’єр — бик тієї ж миті уткнувся в нього рогами. Він кинувся на нього ще двічі, сліпо буцаючи дерев’яну загорожу.
Репортер із «Ель Еральдо» запалив цигарку й, поціливши сірником у бика, занотував у своєму блокноті: «Дужий і з чималими рогами, які сподобаються тим, хто віддав гроші за квиток, Кампаньяро виявив бажання вдертися на територію матадорів».
Коли бик буцнув рогами об загорожу, Мануель ступив уперед на втоптаний пісок. Краєм ока він побачив, що Суріто сидить ліворуч — верхи на білій коняці неподалік від бар’єра, десь за чверть кола від нього. Тримаючи перед собою плаща, зібравши в кожній руці по складці, Мануель загукав до бика: «Ха! Ха!» Бик обернувся і, немовби відштовхнувшись від загорожі, метнувся у його бік, кинувшись на плащ, тоді як Мануель відступив убік, крутнувся на закаблуках і гойднув плащем просто в бика перед рогами. Обернувшись, він знову постав перед биком, так само тримаючи плаща перед собою, і знову крутнувся, коли бик метнувся на нього вдруге. З кожним обертом натовп шаленів.
Чотири рази він обертався услід за биком, піднімаючи плаща так, що той надимався, мов вітрило, і щоразу спонукав бика знову кидатися на нього. Наприкінці п’ятого оберту Мануель притиснув плащ до стегна і, крутнувшись так, що той загойдався, наче спідничка балерини, оперезав себе биком, немов поясом, а тоді відступив, залишивши його віч-на-віч із Суріто верхи на білій коняці, який під’їхав і завмер на місці як укопаний; кінь утупився у бика, нашорошивши вуха й сіпаючи губами, а Суріто, насунувши на очі капелюха, нахилився уперед: з-під його напівзігнутої у лікті правої руки стриміла довга піка — її трикутний сталевий наконечник був націлений просто на бика.
Позаштатний репортер «Ель Еральдо», затягуючись цигаркою і не зводячи очей з бика, написав: «Бувалий Маноло виконав низку цілком пристойних веронік і, завершивши їх рекорте у стилі Бельмонте, заслужив оплески постійних відвідувачів, а перша терція тим часом триває — на арені кавалерія».
Суріто сидів на коні, оцінюючи відстань між биком і кінчиком своєї піки. Бик тим часом оговтався і шугнув уперед, націлившись коневі у груди. Коли він опустив голову, щоб узяти коня на роги, Суріто встромив наконечник піки бикові у м’язи, що горбиком випиналися між його лопатками, всім тілом наліг на держак, лівою рукою поставив білу коняку дибки й жбурнув нею праворуч, проштовхнувши бика під її черевом, щоб вона не зачепила його рогами — задрижавши, кінь став передніми копитами на землю, а бик хвицнув його хвостом по грудях і кинувся на плаща, що його розтягнув перед ним Ернандес.
Ернандес побіг навскіс до другого пікадора, виманюючи за собою бика. Помахом плаща він зупинив бика так, що той постав просто перед конем та вершником, і відступив назад. Побачивши коня, бик рвонув уперед. Пікадорів спис ковзнув йому по спині, і коли бик підняв коня на роги, пікадор уже наполовину вилетів із сідла, випроставши праву ногу й падаючи на лівий бік, щоб відгородитися від бика конем. Кінь, піднятий на роги і з розпоротим черевом, гепнувся на землю, і поки бик ще буцав його рогами, пікадор відштовхнувся черевиками від коня й лежав на піску, чекаючи, коли його піднімуть, відтягнуть геть і поставлять на ноги.
Мануель не заважав бикові штурхати вбитого коня — він нікуди не квапився, а пікадору нічого не загрожувало; крім того, такому пікадорові не завадить трохи понервуватися. Наступного разу триматиметься довше. Хирляві пікадори! Він перевів погляд на Суріто, який стояв по ту сторону арени неподалік від бар’єра і, приструнчивши коня, чекав.
«Ха!» — гукнув він до бика, тримаючи обома руками плащ, щоб привернути його увагу. «Торо!» Бик облишив коня й кинувся на плащ; Мануель побіг убік і, широко розтягнувши плаща, зупинився, крутнувся на закаблуках — і бик опинився просто перед Суріто.
«За смерть одного росинанта Кампаньяро довелось прийняти на себе не один удар вара, а Ернандес і Маноло виконали кілька кіте, — написав репортер «Ель Еральдо». — Бик тиснув на сталеве вістря й упевнено демонстрував, що коней не надто полюбляє. Досвідчений Суріто витягнув із кишені декілька старих прийомів роботи з пікою, зокрема виконав суерте…»
«Оле! Оле!» — закричав чоловік, який сидів біля нього. Але його вигук потонув у ревищі юрби, і він ляснув репортера по спині. Той підвів голову й побачив унизу просто перед собою Суріто: усім тілом перехилившись через коня, він щосили тиснув на піку, тримаючи її майже за наконечник, — держак стримів з-під його пахви на всю довжину, — і стримував бика; той напирав уперед, намагаючись дістатися до коня, а Суріто, сидячи верхи, стримував його, стримував і поволі відводив коня убік, аж поки той не опинився у безпеці. Суріто відчув момент, коли коневі більше нічого не загрожувало і бик міг пройти повз, послабив свій сталевий натиск, і коли бик вирвався, опинившись просто перед плащем Ернандеса, трикутний сталевий наконечник піки розпоров горбик м’язів, що випинався на його загривку. Бик наосліп кинувся на плащ, і молодий матадор вивів його на середину арени.
Суріто сидів верхи і погладжував коня, спостерігаючи, як бик мчить до плаща, що його простягнув перед ним Ернандес у яскравому світлі ліхтарів під вигуки юрби.
— Бачив? — запитав він Мануеля.
— Диво та й годі, — відповів той.
— Дав я йому прочухана, — сказав Суріто. — Подивись тепер на нього.
Кинувшись на плащ, який промайнув просто йому перед носом, бик утратив рівновагу й упав на коліна. Він тут же скочив на ноги, але Мануель і Суріто здалеку побачили блискучу цівку крові, що ясно вирізнялась на його чорній лопатці.
— Дав я йому прочухана, — повторив Суріто.
— Хороший бик, — сказав Мануель.
— Пустили б мене до нього ще раз, я б його прикінчив, — відказав Суріто.
— Починається третій захід, — промовив Мануель.
— Подивись на нього, — сказав Суріто.
— Мушу йти, — відповів Мануель і побіг на інший бік арени, куди помічники вели за вуздечку другого коня до бика: вони молотили ціпками його по ногах і гуртом тягли до бика, який стояв, опустивши голову, й перебирав копитами, ніяк не наважуючись кинутись уперед.
Суріто, сидячи в сідлі, під’їхав ближче і похмуро спостерігав за сутичкою, не оминаючи жодної деталі.
Урешті-решт
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей», після закриття браузера.