Читати книгу - "Гострі грані кохання, Ванда Трезор"

- Артеме, це вже не смішно, я ж бачила в тебе світло! – крикнула дівчина в пітьму. - Ти тут?!

Відповіддю їй була тиша. З горища йшов запах болота й плісняви, місячне світло вривалося в дірки у розбитому склі, окреслюючи запустіння, якісь калюжі на підлозі, густу павутину, яка заснувала дверний отвір. Горище було давно й безнадійно закинуте. Сюди ніхто, крім ось зараз Дори, не зазирав уже довгий час.

«Чому? Як? Де всі?» - дівчина затремтіла від жаху. Повільно почала відступати від дверей.

І раптом задзенькав телефон у її кишені. Дора смикнулася, серце мало не вистрибнуло з грудей. Намацавши мобільний, вона увімкнула екран і побачила нове сповіщення в Телеграм. Від подруги Світлани.

Гарячково натиснула на екран і прочитала відповідь на свої давно надіслані повідомлення:

«Дорі, ти в порядку? Де ти? Чому не відповідаєш? Я хвилююся. Ми з Артемом шлемо тобі вітання!».

Нижче було фото, на якому щасливі Світлана та... Артем стояли, обнявшись, біля Ейфелевої вежі.

Дору розібрав істеричний сміх. Вона дивилася на фотографію й голосно реготала, її скрутило від страху, сміху, розпачу, безнадії... Дівчина ступила на край даху, але не помітила цього.

Раптом в «обсерваторії» загорілося яскраве світло. Кімната на горищі знову мала вигляд такої, яку вона бачила вдень: із матрацом, столиком і стільцем. На порозі стояв Артем. Він дивився на Дору здивовано й співчутливо.

А дівчина не могла перестати сміятися. Нога її ковзнула по слизькому краю даху, телефон випав з рук і розбився, а сама Дора, трохи побалансувавши на краю, впала з даху спиною вниз. Останнє, що вона запам’ятала, був зляканий кажан, який все літав і літав зигзагами на фоні яскравого повного місяця.

*

Дора відкрила очі й побачила білу стелю та довгі плафони на ній. «Як у лікарні», - подумала дівчина. Скосила очі й наткнулася на карі очі Артема.

- Слава Богу, ти отямилась! – сказав Артем, стискаючи її руку.

- Де я? – спитала дівчина, голос був слабкий і хриплий.

- Ти була в комі, кохана, але все вже позаду. Ти житимеш, - в його очах блищали сльози.

І Дора все згадала. Вона їхала машиною, дорогу перебігала якась дівчина, і вона вивернула руль. Останнім, що лишилося в пам’яті, придорожній стовп і скрип гальм.

Поряд сидів її чоловік Артем, з яким вони одружилися одразу після школи. Славко та Оля були їхніми добрими приятелями, другом та дружкою на весіллі. А з Олегом та Мариною вони мешкали в одному будинку і на одному сходовому майданчику, вони були сусідами, з якими часто спілкувалися, відмічали разом свята. Особняк, дивні речі, які відбувалися там, то був тільки сон, фантазії її збудженого мозку, який боровся за повернення в реальність.

Дора посміхнулася і відповіла на потиск руки свого чоловіка.

- Я кохаю тебе, Доро, - тихо промовив Артем.

- І я тебе, - відповіла Дора, а перед очима чомусь постала фотографія з її сну, де Артем зі Світланою так мило обнімалися.

У напівпрочинене вікно палати з кав’ярні неподалік линула пісня: «А я не Лєна, я Яна, отмєна охрана!..»...

____________________

Любі читачі!

Дякую, що зазирнули в мою нову книгу. Чергова невелика історія закінчилася, але попереду нова. Незабаром продовження. 

Ця книга - це об'єднані в одну книгу кілька історій про сучасних українських жінок, які переживають у своєму житті емоційну кризу, життєві негаразди, доленосні випробування... Тут буде романтика, детектив, містика та багато іншого, що вам точно сподобається. І скрізь - всепереможне кохання!

Адже кохання перемагає все! Пам'ятайте про це! ❤️