Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

У 1960 році Леонід успішно закінчив Дніпропетровський державний університет і отримав спеціальність інженера-механіка. Протягом 15 років він працював у ракетно-космічному конструкторському бюро «Південне» інженером, потім старшим інженером, провідним конструктором, помічником головного конструктора. Молодий фахівець відразу ж почав наглядати супутницю життя, і незабаром після приходу в КБ на очі йому потрапила миловидна Люда Талалаєва, що співала в самодіяльному хорі. Людмила, хоч і була росіянкою, родом з уральського міста Воткинська, чудово виконувала українські пісні, добре готувала і взагалі стала ідеальною подругою Леоніда. У 1962 році вони одружилися, і незабаром у молодят народилася дочка Олена.

У той час 28-річний Кучма вже був провідним конструктором КБ «Південне» і возив розробки заводу для випробувань на космодром Байконур. Під час підготовки до чергового пуску на стартовому майданчику сталося ЧП – загорілася ракета. Військові і цивільні чини, присутні на старті, кинулися врозтіч: всі пам’ятали про недавню катастрофу, що погубила десятки людей, включаючи Верховного маршала артилерії Недєліна. Не втратив самовладання лише Леонід Кучма, який і організував гасіння готової вибухнути ракети. Незабаром після цих подій він був висунутий на Державну премію, але ті, хто вирішував це питання, сказали: «Молодий ще, нехай попрацює».

З 1975 по 1982 рік Леонід був секретарем партійної організації КБ «Південне», потім чотири роки працював першим заступником генерального конструктора КБ, а з 1986 по 1992 рік – генеральним директором виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод». У 1990 році Кучма захистив кандидатську дисертацію, а через два роки отримав звання професора. Нині він – член ряду Академій наук, що має немало урядових нагород, серед яких найпрестижніша в СРСР Ленінська премія за розробку ракет СС-18 і СС-20 і Державна премія України у сфері науки і техніки (1993).

Професійна політична діяльність Кучми почалася з обрання його народним депутатом Верховної Ради України в березні 1990 року. Він був серед тих депутатів, які наступного року ухвалили доленосне для України рішення, проголосивши її незалежність.

У жовтні 1992 року Президент України Леонід Кравчук призначив Кучму прем’єр-міністром нового реформаторського уряду молодої республіки і доручив йому проведення грошової реформи. Проте майже за рік його «прем’єрствування» «прориву до ринку» так і не відбулося. Вже через пару місяців інфляція в Україні підскочила в три рази, рвонули вгору ціни на енергоносії, почали зупинятися заводи. А прем’єр все кидався між президентом і Верховною Радою, вимагаючи додаткових повноважень, і погрожував відставкою у разі невиконання цих вимог. Проте незабаром не тільки ліміт надповноважень, але і ліміт довіри главі уряду був повністю вичерпаний.

Хитрий Кравчук все розрахував правильно: Кучма ніколи не зважиться на серйозні зміни. Який «риночник» з людини, яка все життя була упевнена, що «економіка» і «держзамовлення» – синоніми? До того ж президентові було дуже зручно перекласти відповідальність за неминуче погіршення становищя в країні на вже «відіграну» фігуру. В той момент ніхто не міг собі навіть уявити, що саме ця фігура через рік переграє самого Кравчука.

У вересні 1993 року чергове прохання прем’єра про відставку задовольнив Кравчук, а потім і парламент України. Після відставки Кучма керував Українським союзом промисловців і підприємців, удосконалював збирання тролейбусів у колишніх ракетних цехах на рідному «Південмаші». Постати з попелу «відіграному прем’єрові» допоміг його колишній прес-секретар Д. Табачник, що запропонував шефові в 1994 році стартову програму для майбутньої президентської кампанії. Розрахунок був зроблений на електорат Сходу і Криму: виборці цих регіонів у той час вже «наїлися» нав’язливої кравчуківської українізації й інтриг навколо автономії півострова на фоні безробіття, що росло.

На відміну від Кравчука, Леонід Данилович виявився для виборця простим і зрозумілим. І працю в полі знає, і пісні під гітару співає, і дружину без потреби «в телевізорі не показує». До того ж на фоні фінансово-кримінальних скандалів, в яких по самі вуха загрузла тодішня київська еліта, провінціал, що «хотів багато зробити», насилу говорив по-українськи і мав репутацію «скривдженого владою», виглядав дуже непогано.

У результаті Кучма переграв свого опонента. Він хоч і поступився Кравчуку в першому турі, проте в другому турі виборів отримав 52 % голосів. 19 липня 1994 року Кучма дав урочисту присягу Президента – третього в українській історії після Михайла Грушевського (у 1917 р.) і Леоніда Кравчука. У 1999 році Леонід Кучма був переобраний на другий термін.

Десять років президентства Леоніда Кучми – дуже неоднозначний період в історії України. Країну, особливо під час другого терміну його перебування при владі, стрясали гучні політичні скандали, акції протесту, звинувачення перших осіб держави, у тому числі і самого Кучми, в тяжких злочинах. Але все ж таки при ньому в Україні зберігалася хай і відносна, але стабільність, була прийнята Конституція, проведені грошова і ряд інших важливих реформ. При Кучмі країну покинула остання боєголовка, що стало юридичним підтвердженням без’ядерного статусу країни, встановленого Декларацією про незалежність.

Перед президентськими виборами 2004 року Конституційний суд надав голові держави, що діяв, можливість балотуватися на третій термін, проте той відмовився. Після приходу до влади Віктора Ющенка Леонід Данилович подав у відставку і зараз займається громадською і добродійною діяльністю.

Роксолана

(1506—1558)

Наложниця, а потім дружина турецького султана Сулеймана I Прекрасного, що здійснила значний вплив на політику імперії Османа

Улітку 1520 року Рустем-паша, всесильний візир молодого султана Сулеймана, прогулювався по невільничому ринку. Серед виставлених на продаж виснажених людей його погляд привернула молода дівчина сяйливої краси. Рустем-паша вирішив купити її і подарувати султанові. Таким чином, дівчина могла претендувати на високе положення, оскільки не вважалася рабинею. І вона скористалася своїм шансом сповна…

Точний час і місце народження жінки, що згодом впливала на найважливіші історичні події, невідомі. Згідно з найпоширенішою версією, Анастасія (або Олександра) була дочкою священика Гаврили Лісовського з невеликого містечка Рогатин (нині – Івано-Франківська область). На той час ця територія належала Речі Посполитій і постійно зазнавала набігів кримських татар. При одному з набігів 15-річна дочка священика була захоплена і потрапила в рабство. Її, очевидно, спочатку переправили в Кафу (Феодосію), де знаходився найбільший невільничий ринок, а потім вона опинилася в Стамбулі.

Потрапивши в