Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

І в цей момент перед очима з’являються руни, а бездушний голос повільно карбує слова:

Ініціацію завершено, отримано унікальну навичку «берсерк».

Навіть сама смерть не здатна впоратися з вашою люттю і бажанням жити. Біль, втома, спокій, невідомі вам доти, доки ворог не переможений. Ефективність вашого тіла, вміння і потужність навичок збільшено в чотири рази, а міцність броні та сила ураження зброї — удвічі.

Обмеження — час дії навички не більше 400 ударів серця.

Активовано навичку «Берсерк».

Підхоплююся, немов заведений. Голова на місці, тіло повністю в нормі, немає жодної подряпини, енергія вирує і б’є через край, я відчуваю кожний м’яз і силу, що наповнює його, а також одне єдине бажання — вбити винуватця моєї загибелі.

Тим часом краб, що повністю втратив інтерес до мене, грізно клацаючи клешнями над головою, попрямував до трибун, обравши ділянку з найбільшою кількістю людей.

Обережно, аби не видати себе, наздоганяю краба й заходжу йому за спину. Броньована тварюка і вухом не веде, повністю зосередившись на новій здобичі. Йому ж гірше, розігнавшись, стрибаю вгору, хапаючись за верхній край панцира.

Монстр, відчувши неладне, тільки починає нервово розвертатися, а я вже опиняюся верхи на ньому.

Не зволікаючи ні секунди встромляю пазури в тіло, і краб, немов оскаженілий, починає носитися ареною, намагаючись скинути мене.

Відчуваючи себе учасником родео, тримаюся на спині тварюки за допомогою зануреного на всю довжину в панцир кігтя. У той час як другою рукою продовжую завдавати ударів. Менш ніж за хвилину частина панцира нагадує решето і я спокійно його розламую завдав удару кулаком.

Затримавши дихання, починаю кігтями шматувати плоть, занурюючись у неї, як хробак у пухку землю. Краб нарешті зметикував, що простою метушнею мене не скинути і спробував упасти на спину. Та тільки пізно. Я вже повністю проник у його тіло, кришачи все на своєму шляху та продираючись до внутрішніх органів. Повітря в легенях немає, рефлекторно роблю вдих, але замість кисню в ніс і рот набивається смердюча рідина. У паніці починаю з іще більшою інтенсивністю шматувати краба. Минає хвилина і його кінцівки завмирають, а я, проламуючи черевний панцир, вибираюся назовні й надривно дихаю. Натовп просто шаленіє від захоплення.

Залишилося десять ударів серця, дев’ять, … три, два, один.

Знову чую бездушний голос:

— Ви померли! Використати камінь відновлення?

— Заблоковано, ви не отримали статус шукача.

Шукач Леворд бажає вас призвати, час до закінчення призову десять, дев’ять, … три, два, один.

Судомно вдихаю повітря, відчуття, ніби випірнув за секунду до того, як у твоїх легенях закінчився кисень. Голова розколюється, м’язи ниють, а в очах якесь помутніння. Я лежу на арені, навпроти стоять  Алія з альбіносом, котрий знову бубонить свою тарабарщину з піднятими до гори руками.

— Ну й довго ти будеш, лежачи байдики бити? — громовим басом наді мною лунає вже добряче остогидла фраза. Поморщившись, встаю і відправляю Ведмедя, а також усю його рідню, дуже далеко й надовго. Причому туди, де перебувають виключно прихильники одностатевого кохання.

— Які ж ми вразливі, — уїдливим басом відповідає здоровань.

Не бажаючи більше сперечатися із цим клоуном, мовчки підходжу до Леворда й буравлю його злим поглядом. Він був тим, хто віддав наказ закрити мене на місцевій подобі гладіаторської арени. З вини цієї сволоти я щойно пройшов через страх, біль, приниження, відчай та смерть. І нехай, я залишився живий, набув нової, хоч і невідомої мені сили, отримав потужну зброю, але так зі мною не можна. Я не дозволю кидати себе в казан із киплячою олією, а потім ставити ставки й спостерігаючи за тим, виберуся чи ні.

Леворд чудово все зрозумів, навіть без слів. Гримаса люті і гніву, що закарбувалася на моєму обличчі, не потребувала жодних пояснень. Я чекав від нього елементарних пояснень або хоча б чергового «вибач». Мені хотілося зрозуміти, за що він так дико вчинив зі мною?

І тому гордовита посмішка, що проступила замість відповіді, стала останньою краплею для мого самовладання.

Кулак, немов снаряд, спрямовується в обличчя цього самовпевненого й гордовитого типу. Подумки, я вже уявляю, як він валиться на землю з розбитим носом, ось тільки чомусь цього не відбувається. Леворд плавно ухиляється вбік, йдучи з лінії атаки, і в цей самий момент, сильний удар у живіт змушує мене зігнутися навпіл і впасти на коліна, корчась від болю.

Раніше, я навіть пишався своїм пресом і не безпідставно. Скільки разів вигравав суперечки, коли черговий Фома намагався довести протилежне. А тут Левордів кулак пробив мене, наче й не було стількох років відчайдушних тренувань. Я валявся у нього в ногах, намагаючись ковтнути повітря, це ж яка сила в такому кволому на вигляд тілі. Через кілька хвилин повзання навкарачки, мені все ж вдалося піднятися.