Читати книгу - "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"

Я зачинив двері за собою і на мить зупинився в коридорі. Її очі. Вони палали ненавистю. Ні страхом, ні відчаєм — саме ненавистю.

Я мав відчувати задоволення. Все йшло так, як я запланував. Але чомусь всередині щось смикнулося, залишаючи гіркий осад.

Я зітхнув, розслабляючи пальці, які до цього непомітно стиснув у кулак.

Це тимчасово. Вона ще зрозуміє, що її опір — марний. Що я не той, кого можна зламати її впертістю.

Я рушив далі коридором, прямуючи в свій кабінет. Та, проходячи повз двері спальні, почув, як всередині щось глухо вдарилося об підлогу.

Я завмер.

— Чорт… — її здавлений шепіт, повний болю і злості, пробрався під шкіру.

Я зробив крок назад, але зупинився. Вона зараз не мій клопіт. Вона повинна звикнути.

Проковтнувши дивний клубок у горлі, я знову рушив далі. Але цього разу відчував, що за спиною залишив щось більше, ніж просто жінку в кімнаті.