Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Ще встигнеш ними як слід намилуватися, - промовив Бруддо, - це не перше місце, де ми побуваємо.

-Ага... До речі, те місто, в яке ми зараз їдемо - ти в ньому колись бував?

-У культурній столиці то? Доводилося бувати один раз... З тим бароном, на якого я працював.

-І як там? Правда те, що це місто найкрасивіше у всій Гріссеї?

-Скажемо так, чутки про це місце не прикрашені... Але варто там бути в рази обережнішим.

-Чому так?

-Днем, що не зайдеш у провулок, то на тебе там неодмінно бандити чекають. А вночі й чудовиська всякі назовні вилазять. Кажуть, що зараз уся варта міста, а зокрема й наші колеги по цеху цим стурбовані. Якраз тому бандити не соромляться там провертати свої справи, ними особливо ніхто не займається.

-Зрозуміло...

Бруддо і Фоллар продовжили розмовляти про своє, скачучи позаду, Кліффорд і Бетфорд у цей час їхали галопом спереду. Реніфат же перебував по центру.

Через день шляху ми опинилися в околицях невеликого села - "Санджайн", місцевість ця була ще гарнішою за попередню, переважно складалася з ромашкових полів і звивистих беріз. Наблизившись до поселення, нас призупинили невеликі ворота, поруч з якими стояло кілька стражників, побачивши нас, один з них звернувся до нас:

Хм, не очікував тут побачити мисливців... Ви по якій справі тут, панове?

-Нам слід зробити десь привал. У вас є тут корчма? - промовив Бетфорд.

-Само собою... Послухайте, у вас тут точно справа знайдеться, барон якраз вишукував сміливців, які допоможуть йому від бестії позбутися.

-Цікаво... І скільки він готовий за це заплатити?

-А так до дошки оголошень підійдіть, там усе вказано... - стражник розвернувся, а потім відчинив ворота, що стояли позаду нього, - проходьте панове... - завершив він, а потім повернувся на колишнє місце. Мисливці сіли назад на своїх коней, а потім в'їхали в саме село. Поруч із корчмою стояла якась дружина лицарів, з плюмажем на голові. Судячи з усього, це були люди барона. Вони непривітно озирнулися в бік мисливців, коли ті наближалися до корчми, а потім продовжили займатися своїми справами.

Мисливці в'їхали в село, потім висадилися біля корчми, і попрямували всередину. Будучи там, Фоллар пішов замовити випивку. Решта мисливців розсілися біля одного зі столиків. Фоллар повернувся з кубками пива в руках. Випивши пиво і трохи перепочивши, мисливці попрямували в бік маєтку барона. Наблизившись, перед ними височіли сходинки.

-Ненавиджу підйоми - промовив Бетфорд.

Мисливці піднялися вгору сходами, нарешті вони постали перед замком барона. Зовні маєток виглядав скромно, стіни були дещо застарілими, проте сам замок був доволі великим. Мисливці наблизилися до замку, підійшовши трохи ближче, до них звернувся один із стражників.

-Ви по якій справі сюди?

-Ми з приводу замовлення. Барон зараз приймає?

-Ах так, приймає. Заходьте. Тільки без дурниць, зрозуміли? Якщо що, ми за вами стежимо.

-Як скажеш.

Мисливці увійшли в головний зал. Наприкінці нього сидів той самий барон, брюнет, з пишними вусами, і карими очима. Щойно мисливці просунулися залом трохи далі, їхній шлях негайно перегородили стражники. Барон, звернувши на це увагу, звернувся до гостей.

-Хто там іще? - грубо промовив барон.

-Мисливці за магічними тварюками - вигукнув Бетфорд - ми прийшли з приводу замовлення. Дозволите нам пройти?

-Мисливці? - трохи задумавшись, промовив барон - так-так, входьте! - барон глянув на своїх підопічних, а потім продовжив - впустіть їх.

Стражники відсунулися, потім узяли свої алебарди, перекинувши їх на плече, поспішили повернутися на колишній пост.

-Рад бачити вас у межах мого замку... Зізнаюся, багато чув про вас, здебільшого хороше, але були й неприємні моменти. І боюся, якщо ви вирішили взятися за це замовлення, нам доведеться про них поговорити.

-Як скажіть, Ваша милість. Ви не хочете довіряти таку відповідальну справу кому попало, я розумію.

-Я бачу ви не дурний... Думаю, ми швидко змовимося. Скажіть, чи правда те, що ваші лави складаються з колишніх кримінальників?

-Так, але не кожен із нас таким є. Утім, ми ж до вас не в варту наймаємося, а для того щоб виконати на вас брудну роботу.

-Так, ви маєте рацію. Мушу визнати, в цьому є сенс. Не кожен буде готовий узятися за таку роботу. А ось такі як ви, наприклад, у житті багато чого побачили... Тож, напевно, вам не звикати. Утім, залишимо цю тему, я не хочу на вас тиснути. Навіть навпаки, хочу, щоб на час вашого перебування в моєму замку ви відчували себе як вдома.

-Будемо вдячні, Ваша милість.

-Ви добре навчені етикету, мені це подобається.

Бетфорд кивнув головою.

-Ну добре... Ви хочете знати щось іще, перед тим як взятися за роботу?

-Думаю, ми самі в усьому розберемося. Зараз, з вашого дозволу, нам би хотілося відпочити.

-Зрозуміло. На час вашого перебування тут, вам будуть надані особисті покої, гаряча ванна, а також вишукана їжа. Пройдіть за моїм слугою Вольфаром, він із радістю вам усе покаже. Адже так? - суворо глянув на свого підопічного Гріммуальд.

Той поклонився.

-Ах так, перед тим як ви візьметеся за бестію, поки ви ще не забруднили руки. Ви не будете проти, якщо я запрошу вас, пане мисливець, і ваших друзів... На звану вечерю.

-З превеликим задоволенням - удавано посміхнувся Бетфорд.

-Як, до речі, кажете, Вас звати?

-Бетфорд.

-Зрозуміло. Що ж, всього доброго, Бетфорд.

Гріммуальд підвівся зі свого стільця, а потім попрямував у бік своїх покоїв. До мисливців у цей момент підійшов той самий слуга, Вольфар. Ввічливо вклонившись, він не менш ввічливо попросив мисливців пройти за ним.
 

-Надо ж... Така глухомань, і така розкіш - оскалився Кліффорд.

-Так, видно Його милість - саркастично промовив Бетфорд - знатно тут віджилася.

-Тихіше... Не те ще слуга почує, і на вас донесе - промовив Реніфат.