Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Номер нуль 📚 - Українською

Читати книгу - "Номер нуль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Номер нуль" автора Умберто Еко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 45
Перейти на сторінку:
яка веде у глухий кут, що її ніколи не пошлють у Перську затоку, що, може, їй краще втікати, допоки не пізно, але я не міг зневірити її ще дужче. Тож раптом я захотів розказати їй всю правду, однак не про неї, а про себе.

Зважаючи на те, що я ось-ось оголю перед нею душу як поет, я майже інстинктивно, мимоволі, перейшов на «ти».

— Поглянь на мене такого, як я є — я теж так ніколи й не отримав диплома. Я завжди виконував просту роботу, а у щоденну газету потрапив, коли мені вже стукнуло п’ятдесят. Але знаєш, коли я справді став невдахою? Відколи почав почуватися пропащим. Правда, я не переосмислив усе, до решти, та принаймні руку набив.

— Кажете, п’ятдесят? А з вашого виду не скажеш. Тобто з твого...

— Ти б дала мені тільки сорок дев’ять?

— Ні, даруй, ти привабливий чоловік, а коли розказуєш, то відчувається, що маєш добре почуття гумору. А це вказує на свіжість, молодість...

— А ще на мудрість, а отже — старість.

— Та ні, цілком зрозуміло, що ти не віриш у те, що кажеш, але ти, безперечно, погодився на цю авантюру й взявся за неї з відчайдушністю... як би то мовити... сповненою радості.

Сповненою радості? Вона — поєднання радості та смутку — дивилася на мене (як би написав якийсь нікчемний поет) очима оленяти.

Оленяти? Атож, поки ми йшли, вона дивилася на мене знизу вгору, бо я вищий за неї. От і все. Будь-яка жінка, яка дивиться на тебе знизу вгору, скидається на оленятко Бембі[83].

Тим часом ми дісталися отого бару. Вона сьорбала свій «Белліні», а я роздобрівся перед своїм віскі. Я сидів напроти жінки, яка не була повією, й почувався так, наче молодшав.

Може, через спиртне, але я дав волю відвертим зізнанням. Скільки часу спливло, щоб я комусь отак звірявся? Я розповів, що колись мав дружину, яка потім мене покинула. Я зізнався, що вона мене полонила, коли якось, ще на початку стосунків, я, щоб виправдатись за якусь плутанину, сказав, що я, мабуть, дурень, а вона відповіла, що кохає мене, навіть якщо я телепень. Мабуть, так тебе доводять до божевілля через кохання, а згодом вона, певно, збагнула, що я був дурніший, ніж вона могла витримати, й так кохання скінчилося.

Майя сміялася (чудове зізнання у коханні: кохаю тебе, навіть якщо ти дурний!), а тоді розповіла, що, незважаючи на те, що молодша (хоч вона ніколи не вважала себе дурепою), у неї теж траплялося нещасливе кохання, може, через те, що не спромоглася терпіти чужу дурість, чи, може, через те, що однолітки чи трохи старші чоловіки видавалися їй незрілими.

— Ніби я — зріла. Отже, бач, мені вже безмаль тридцять, а я досі незаміжня. Клопіт у тому, що нас ніколи не задовольняє те, що маємо.

Тридцять? У часи Бальзака тридцятирічна жінка видавалася зів’ялою, а Майя, здавалося, мала двадцять років, якби не тонесенькі зморшки навколо очей — ніби від того, що вона багато плакала чи мружиться від фотоспалахів або завжди мружиться сонячної днини.

— Годі сподіватися більшої втіхи, ніж зустріч двох невезучих людей, — мовив я, а промовивши, ніби аж злякався.

— Телепень, — мовила вона добродушно. А потім вибачилася через таку фамільярність.

— Та ні, навпаки, я вдячний тобі, — відповів я, — ніхто ще не називав мене так ніжно — телепнем.

Здається, я зайшов набагато далі. На щастя, вона швидко змінила тему.

— Вони так прагнуть скидатися на «Harrys bar»[84], а навіть не вміють грамотно виставити лікери. Бачиш, між двома видами віскі стоїть джин «Гордон», а «Сапфір» та «Танкверей» — аж онде.

— Що, де? — перепитав я, дивлячись перед себе, де бачив лише інші столики.

— Ні, — мовила вона, — за стійкою, хіба не бачиш?

Я озирнувся. Дійсно, вона мала рацію, але як їй спало на думку, що я можу бачити те, що й вона? Це був лише натяк на відкриття, яке я зробив згодом, коли мені допоміг навіть той лайливий Браггадочо. На той час я якось того не зауважив і скористався нагодою, щоб попросити рахунок. Я сказав їй ще щось підбадьорливе й провів дівчину до під’їзду, звідки виднілися двері, за якими була майстерня з перелаштування матраців та оновлення подушок. Виявляється, такі фахівці досі існують, хоч по телевізору рекламують матраци на пружинах. Вона подякувала. «Тепер мені спокійніше», — мовила всміхаючись і подала мені руку, теплу і ласкаву.

Я повертався додому вздовж каналів старого Мілана, більш привітного за той, що показував Браггадочо. Я мав краще пізнати це місто, у якому ховалося стільки дивовиж.

VIII 

П’ятниця, 17 квітня

Протягом наступних днів, коли кожен виконував своє домашнє завдання (ми так це називали), Сімей розповідав нам про майбутні проекти, хоч і не термінові, але їх уже варто було обмізковувати.

— Я ще не знаю, чи буде це у 0/1 номері, чи у 0/2, адже ми досі ще й у номері 0/1 маємо чимало порожніх шпальт. Я не кажу, що ми теж повинні починати з шести десятків сторінок, як «Вісник», та має бути щонайменше двадцять п’ять. Кілька з них заповнимо рекламою, а те, що нам її ніхто не надає, — не суттєво, ми візьмемо рекламу з інших газет, удавши, ніби це так і є, — будемо сподіватися, це викличе більше довіри у замовника, що може стати непоганим джерелом прибутків у майбутньому.

— А ще — колонка некрологів, — підказала Майя, — це теж готівка. Дозвольте, я сама візьмуся за це. Обожнюю спроваджувати на той світ персонажів, які мають дивні імена і невтішних родичів, зважте, у некролозі про померлих, за якими відправляють панахиду, важлива не родина чи сам померлий. Некрологи використовують як name dropping[85], наче кажучи: дивіться, я теж його знав.

Як завжди — дотепна. Але після нашої прогулянки того вечора я намагався триматися від неї на певній відстані (і вона теж), адже ми обоє були вразливими.

— Згоден щодо некрологів, — мовив Сімей, — але спершу допиши гороскопи. Утім, мені на думку спало дещо інше. Я про борделі (чи як зараз кажуть — «заклад», хоч слово це вже не має жодного сенсу, їх колись називали «домами терпимості»). Я ще пригадую, у 1958-му, коли їх позакривали, я вже був дорослим.

— А я

1 ... 15 16 17 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Номер нуль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Номер нуль"