Читати книгу - "Принц Хаосу"

— Така думка приходила мені в голову, а тепер ти її висловив.

— Для будь-якого принца з твоїм походженням було б необхідним визначитися, де лежить твоя вірність — в Амбері або у Дворі?

— Ти передбачаєш другу війну?

— Ні, звичайно, ні. Але все, що б ти не зробив, щоб підсилити Логрус, задіне Лабіринт і спровокує відповідь з Амбера. Навряд чи це призведе до горнила війни, швидше, до чогось на зразок відплати.

— Не міг би ти ясніше визначитися в тому, що в тебе на думці?

— У даний момент я лише торгуюся з загальних питань, щоб дати тобі можливість оцінити свою реакцію на них.

Я кивнув.

— Коли вже ми говоримо про загальні питання, я просто повторю: я готовий шукати рішення…

— Чудово, — сказав Мандор. — Один одного ми розуміємо так само добре. В тому, що ти робиш для трону, ти бажаєш того ж, чого й ми…

— Ми?.. — Перервав я.

— Будинок Всевидячих, звичайно… Адже ти не хочеш, щоб ще хтось нав'язував тобі думку.

— Кажуть, це приємно, — відгукнувся я.

— Ну, звичайно ж, ми розмовляємо про імовірності, оскільки є і парочка інших з другими підходами.

— Так навіщо обговорювати випадковості?

— Якщо Дім здатний тебе коронувати, то визнай, що слід все зважити і обміркувати?

— Брате, — сказав я, — ти і є Дім, у всіх його намірах. Якщо ти просиш зобов'язань для виведення з гри Тмера і Таббла, забудь про це: я не сповнений палкого бажання сидіти на троні.

— Твої бажання зараз не першорядні, — сказав він. — Немає підстав для розбірливості, ти можеш пригадати, що довгий час ми не ладнали з Перериваючими Політ, а Розсікаючі у всі часи були збурювачами спокою.

— Чіткість тут ні причому, — сказав я. — Я ніколи не говорив, що хочу трон. І, якщо щиро, то думаю, що як Тмер, так і Таббл зроблять цю роботу краще.

— На них не вказував Логрус.

— А якщо вказав на мене, мені слід все робити без чиєїсь допомоги.

— Брат, між його світом принципів і нашим — плоті, каменю і сталі — великий розрив.

— А якщо припустити, що у мене власний порядок денний і твої плани він не включає?

— Тоді що?

— Ми розмовляємо імовірно, пам'ятаєш?

— Мерлін, ти уперта тварюка. У тебе такий же борг перед Домом, як і перед Дворами Логруса.

— Я сам можу оцінити свої борги, Мандор, і вони є у мене… поки що.

— Якщо в тебе є план правильної розстановки речей і він хороший, ми допоможемо тобі привести його у виконання. Що ти задумав?

— У цій справі я не потребую допомоги, — сказав я, — але це запам'ятаю.

— А що тобі потрібно прямо зараз?

— Інформація, — сказав я.

— Запитай мене. У мене її купа.

— Добре. Що ти скажеш мені про материнську лінію моєї матері, про Дім Пташенят Дракона?

Мандор надув губи.

— Вони — професійні солдати, — сказав він. — Уяви собі, їх ніколи не буває вдома: вони борються у війнах по всіх Відображеннях. Вони люблять це. Белісса Мінобу була там за старшого з часів смерті генерала Ларсуса. Хм, — Він зробив паузу. Потім:

— Тебе хвилює їх дивний зсув на темі Амбера?

— Амбера? — Сказав я. — Що ти маєш на увазі?

— Я пригадую один світський візит до Шляху Пташенят Дракона, — сказав Мандор, — коли я забрів у невелику, схожу на каплицю, кімнату. У ніші одній зі стін висів портрет генерала Бенедикта при всіх бойових регаліях. Там же була поличка типу вівтаря, під нею висіло така-сяка зброя, а на ній горіло кілька свічок. Портрет твоєї матері був там же.

— Правда? — Сказав я. — Цікаво, чи знає Бенедикт? Одного разу Дара сказала моєму батькові, що походить від Бенедикта. Пізніше він з'ясував, що все це — першорядна брехня… Як ти думаєш, ці люди могли мати зуб на мого батька?

— За що?

— Корвін убив дракона Пташенят Бореля під час Війни з Лабіринтом.

— Вони вважають за краще дивитися на такі речі філософськи.

— І все ж, з опису батька, я роблю висновок, що справа гірша, ніж кошерне зобов'язання… хоча і не вірю, що були хоч якісь свідки.

— Отже, не будемо будити сплячих собак.

— У мене немає намірів чіпати їх. Але ось що цікаво: якщо вони щось дізналися про подробиці, чи будуть вони вимагати борг честі? Як ти думаєш, можуть вони стояти за зникненням Корвіна?

— Я просто не знаю, — відгукнувся Мандор, — як це вкладається в їх кодекс. Вважаю, тобі слід запитати прямо у них.

— Просто так вийти і сказати: «Ей, з вас питати за те, що сталося з моїм батькомом?»

— Є більш тонкі способи з'ясувати людське ставлення, — відгукнувся Мандор. — Як я пригадую, в дитинстві ти брав у них кілька уроків.

— Але я не знаю цих людей. У тому сенсі, що я міг зустрітися з однієї з сестер на вечірці, якщо подумати… І згадую, що кілька раз бачив Ларсуса і його дружину здалеку… але це все.

— На похованні буде представник Пташенят Дракона, — сказав він. — Якщо я представлю тебе, ти зміг би докласти трішки чарівності, щоб отримати неофіційну аудієнцію.

— Знаєш, це може пройти, — сказав я йому. — Ймовірно, це — єдиний шлях. Так, зроби це, будь ласка.

— Добре.

Мандор жестом очистив стіл, заповнив його зміною. На цей раз перед нами з'явився тонкі, як папір, млинці з начинкою і кремовими башточками; і свіжі булочки з різними спеціями. Деякий час ми їли мовчки, насолоджуючись спокоєм, птахами і бризом.

— Мені хотілося би побачити Амбер, — сказав, нарешті, Мандор, — в менш скрутних обставинах.

— Я думаю, це можна влаштувати, — відповів я. — Я б хотів показати тобі околиці. Я знаю чудовий ресторан в Алеї Смерті.

— А це випадково не «Закривавлений Едді», ні?

— Так, хоча назва періодично міняється.

— Я чув про нього і давно цікавлюсь.

— Як-небудь зробимо.

— Чудово.

Він плеснув у долоні, і з'явилися чаші з фруктами. Я додав кави і оточив кадотську фігу збитими вершками.

— Пізніше я обідаю з матір'ю, — зауважив я.

— Так. Я підслухав.

— Ти її часто бачив останнім часом? Як вона?

— Швидше відлюдниця, як вона любить говорити, — відповів Мандор.

— Думаєш, вона щось замишляє?

— Швидше за все, — сказав він. — Не можу пригадати випадку, коли вона цього не робила.

— Є міркування, що саме?

— Навіщо будувати здогади, коли вона, швидше за все, скаже тобі навпростець?

— Ти дійсно вважаєш, що скаже?

— У тебе є перевага, ти — її син.

— І слабкість з тієї ж причини.

— Все ж вона охочіше розповість тобі, ніж комусь ще.

— Окрім, хіба що, Юрта.

— Чому ти так вважаєш?

— Він