Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Знак Єдинорога 📚 - Українською

Читати книгу - "Знак Єдинорога"

218
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знак Єдинорога" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 48
Перейти на сторінку:
тебе підтвердила б з радістю.

Я промимрив щось невизначене. Сімейна відданість завжди якось зачіпає. Я не знав, чи повірила вона моїй розповіді. Але за даних обставин це не грало ролі. Я нічого не сказав їй про Бранда, і їй, мабуть, не було відомо про нього нічого нового. В кінці розмови вона тільки помітила:

— Тобі йде Камінь. А корону ти носиш?

— Про це зарано говорити.

— Якщо я можу тобі чимось допомогти…

— Знаю. Я це знаю.

Моя гробниця — тихе містечко. Вона самотньо стоїть милі за дві від вершини Колвіра на скелястому схилі, в місці, з трьох сторін захищеному від негоди. Навколо, на нанесеному знизу грунті, ростуть низькорослі деревця, кущі, трави і потужні стебла гірського плюща. Це довга низька будівля з двома лавами біля входу, майже повністю вкрита плющем, який, на щастя, зовсім приховав пихатий напис на стіні з моїм ім'ям. Само собою, більшу частину часу гробниця порожня.

Однак цим ввечері ми прийшли сюди з Ганелоном, запасшись добрим вином, кількома шматками хліба і холодним м'ясом.

Ганелон сплигнув з коня, підійшов до гробниці, розсунув плющ і, прочитавши при місячному світлі вибиті на плиті слова, вигукнув, звертаючись до мене:

— Так ти не жартував?!

— Які ще жарти, — зауважив я, спішившись і взявши коней за вуздечку. — Серйозно. Моя гробниця.

Прив'язавши коней до куща, я зняв мішки з провізією і відніс їх на найближчу лаву. Коли я відкрив бутель і налив по великому кубку темного вина, до мене приєднався Ганелон.

— Все одно нічого не розумію, — здивувався він, приймаючи кубок.

— Що тут розуміти? Я помер — ось мене тут і поховали. Це мій кенотаф, помилкова гробниця. Їх будують, якщо тіло не знайдено. Я сам про неї дізнався зовсім недавно. Її побудували кілька століть тому, коли всі вирішили, що я вже не повернуся.

— Жах який, — промовив Ганелон. — А що там усередині?

— Нічого, хоча вони не забули залишити нішу і труну на випадок, якщо мої останки все ж таки випливуть. Так надійніше.

Ганелон зробив собі бутерброд.

— Хто ж до цього додумався? — Запитав він.

— Рендом вважає, що Бранд чи Ерік, але точно ніхто не пам'ятає. Але тоді всі вирішили, що думка хороша.

Ганелон хмикнув, зловісна усмішка була абсолютно до місця на його покритому зморшками і шрамами обличчі, облямованому рудою бородою.

— І що ж з нею тепер буде?

Я знизав плечима.

— Дехто вважає, що будівлі нічого пропадати даремно і не проти укласти мене на моє законне місце. А поки що тут дуже приємно випити і закусити. Я ще не засвідчив їй мого глибокого шанування.

Я склав два бутерброди і проковтнув їх. У перший раз з дня мого повернення я міг повністю розслабитися. У перший і, можливо, в останній, і хто його знає, на який термін. Але за останній тиждень у мене не було випадку докладно поговорити з Ганелоном, а він був одним з небагатьох, кому я довіряв. Мені хотілося розповісти йому все — це було необхідно. Мені потрібно було поговорити з людиною, яка могла глянути на все зі сторони. Що я і зробив.

Місяць пройшов великий шлях по небу і в моїй гробниці додалося осколків.

— Ну, і як сприйняли це інші? — Запитав Ганелон.

— Як і слід було очікувати. Не сумніваюся, що Джуліан не повірив жодному моєму слову, хоча стверджує, що вірить. Він знає, як я до нього ставлюся, але кинути мені виклик не в силах. Бенедикт, здається, теж не повірив, але його куди важче зрозуміти. Він вичікує. Сподіваюся, що за браком доказів зворотного він прийме мої слова на віру. Що стосується Жерара, боюся, що для нього це була остання крапля. По-моєму, він втратив до мене всяку довіру. Але все ж завтра вранці він повернеться в Амбер і буде супроводжувати мене в гай, щоб забрати тіло Каїна. Якщо б не він… Звичайно, це не розважальна прогулянка, але я радий, що зі мною буде хтось із членів сім'ї. Дейдра — та просто в захваті. Напевно, теж не вірить, але й бог з нею. Вона завжди на моїй стороні, а Каїна вона терпіти не могла. Вона задоволена, що я зміцнюю свої позиції. Не знаю, чи повірила мені Льювілла. Здається мені, їй взагалі наплювати, що ми там творимо один з одним. Що стосується Флори, то її все це, по-моєму, забавляє. Але вона завжди трималася особняком, на все поглядала зверхньо. Ніяк не зрозумієш, що у неї на думці.

— Ти їм розповів про Бранда?

— Поки що ні. Повідомив про Каїна і передав, що чекаю їх всіх в Амбері завтра до вечора. Тоді й поговоримо про нього. Хочу перевірити одну ідейку.

— Ти розмовляв з усіма через Карти?

— Так.

— Хотів би тебе про дещо запитати. Пам'ятаєш Відображення, той новий світ, куди ми їздили за зброєю? Там у них були телефони…

— Ну і що?

— Поки ми там були, я дещо дізнався про методи підслуховування розмов. Як ти вважаєш, чи можна підслухати Карти?

Я мало не розреготався, але тут же до мене дійшло, чим пахне справа, і мені стало не до сміху.

— Поняття не маю, — нарешті, відповів я. — Карти справа рук Дворкіна і для всіх загадка. Ніколи про це не замислювався і сам не пробував. Але все може бути…

— А скільки всього існує Колод? Ти не знаєш?

— Знаю, по парі на кожного члена сім'ї і в бібліотеці була з дюжина запасних. Не знаю, чи є ще інші.

— Якщо хтось підслуховує, то він напевно чимало дізнався.

— Так. Батькова Колода, Колода Бранда, моя перша Колода, та, яку втратив Рендом… Чорт! Де вони зараз — ніхто не знає! Ніяк не збагну, що робити. Напевно, доведеться провести інвентаризацію і злегка поекспериментувати. Спасибі за ідею!

Він кивнув і якийсь час ми мовчки потягували вино. Потім він знову запитав:

— Що ти збираєшся робити, Корвін?

— Ти про що?

— Про все. З ким ми будемо битися спочатку, з ким потім?

— Як тільки в Амбері стане спокійніше, я збираюся прослідкувати, де починається Чорна Дорога. Але зараз це не настільки важливо. Я хочу пошвидше витягнути Бранда, якщо він ще живий. Якщо ні, то мені треба знати, що з ним трапилося.

— Чи дадуть тобі час вороги? Можливо, якраз у цей момент вони готують новий напад?

— Мабуть, ти правий. Я теж думав про це. Але, по-моєму, час у нас є. Ми їх розбили і зовсім недавно. Їм необхідно знову зібратися з силами, зібрати нову

1 ... 15 16 17 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знак Єдинорога», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знак Єдинорога"