Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Гірка правда 📚 - Українською

Читати книгу - "Гірка правда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гірка правда" автора Віктор Варфоломійович Поліщук. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 191
Перейти на сторінку:
чи "соціалізм" не зовсім адекватні для пануючого в СРСР державного й суспільного устрою. Комунізм (соціалізм) відноситься до системи організації суспільства, в якому домінуючою є спільна власність і рівний розподіл багатств. Комунізм, як теорія, був утопійний (Роберт Оуен, Чарлз Фур'є)[13], був "науковий", тобто обгрунтований Марксом-Енгельсом, однак пануючий в СРСР устрій не був цілковито адекватний до марксизму, це був "марксизм-ленінізм", тобто "більшовизм". Саме тому одна з моїх праць має зоголовок "Нарис анатомії більшовизму", в якій, як і в двох попередніх, я розкрив разючу розбіжність між теорією комунізму і практикою СРСР, тобто більшовизму. Був же націонал-комунізм українських діячів культури і державного будівництва - Миколи Хвильового, Миколи Скрипника; був єврокомунізм, був соціалізм "з людським обличчям" Олександра Дубчека. Отже комунізм (соціалізм) буває різний, а у більшовизму обличчя одностайне. Не завжди про соціалізм можна говорити в негативних категоріях. Треба пам'ятати, що до представників соціалістичної ідеології мусимо зараховувати таких видних гуманістів XX-го століття, як Віллі Брандт, як президент Франції Франсуа Міттеран, та й правлячі 1992 року в трьох провінціях Канади партії - НДП - зараховують до соціалістичних. Отже - ані комунізм, ані соціалізм - не одностайні поняття. Саме тому тут говоритиму про більшовиків і їхніх сателітів. І не варто, вважаю, більшовицьку еліту, людей, які зробили собі професію з більшовизму, ототожнювати з людьми, котрі належали до комуністичних партій в СРСР чи в сателітних країнах, будучи переконаними, що діють для добра народу. Типовий для мене приклад таких людей - Борис Олійник, український поет. Він - не коньюнктурник, не з коньюнктурних міркувань славив комунізм (комунізм, а не більшовизм), бо коли б він був коньюнктурником, то в нього вистачило б інтелігентності, щоб своєчасно "перекинутись" у табір "патріотів". Він, Борис Олійник, своє кредо виклав у статті "Встаньте, суд іде!. . ." в московській "Правді"[14]. Ось чому я послуговуватимуся терміном "більшовизм". Крім цього, слід сказати: більшовизм, це різновид марксизму-ленінізму на практиці, побіч нього ще існує "маоїзм", існували "народні демократії", які не мали нічого спільного з добром народу, ані з демократією.

Національність, тобто належність людини до нації, не є юридичною категорією, її, національність, можна (хоч це й не бажано для нації) міняти, можна навіть стати космополітом? тобто людиною без належності до будь-якої нації. Раз національність не є юридичною категорією, то й не регулюють її набуття чи втрати жодні законодавчі акти (у протилежність до громадянства). Належність до нації традиційно приходить з народженням, національність закріплюється у сфері свідомості через виховання, зокрема через виховання в родині.

Бували й бувають численні випадки втрати набутої в дитячих роках національної свідомості, тобто свідомості належності до нації. З-посеред українців, які втратили набуту в дитячих роках свідомість належності до української нації, слід назвати видатного російського письменника Володимира Короленка. Його батько був українець, а мати - полька, проте в юнацьких роках він відійшов від українства. Десь я читав, що причиною цього був дід письменника по батькові, котрий, неначе наслідуючи зразки козацького запорізького укладу життя, нехтував елементарними вимогами гігієни, в побуті не рахувався зі словами, навіть звичайні травми лікував змішаною зі слиною землею. Така дідова поведінка відштовхнула Володимира Короленка від українства, він став росіянином, бо жив в оточенні росіян, а мати великого впливу на його виховання не мала.

З іншого боку - поляк Вячеслав Липинський (мабуть Вацлав Ліпіньскі) став у час навчання в народній і вищій школі в Києві українцем, став навіть ідеологом українського монархізму, його праці використовують навіть українські націоналісти для побудови своєї теорії виключності української нації.

Цікавим, вельми цікавим прикладом відходу від; свідомості своєї нації є митрополит Андрей Шептицький. Син; батька й матері поляків, охрещений як Роман-Марія в римсько-католицькому костьолі, внук польського письменника графа Олександра Фредри, став не тільки священиком (української) церкви, але й духовним батьком українців-галичан, став українським незаперечним авторитетом.

Подібних випадків в обох народах - польському й українському, багато. І це - не трагедія. Коли особа втрачає свою національність у користь набутої, це не біда, хоч культура нації, від якої людина відходить, може стати біднішою (Володимир Короленко). Гірше, коли таке явище набуває масового характеру через фізичний примус або політичні впливи. Прикладом фізичного насильства над національною свідомістю людей були яничари - християнські полонені-невільники, які, під впливом виховання в дусі ісламу, денаціоналізувалися, ставали ортодоксійними мусульманами, часто жорстоко боролися проти своїх братів по крові. Прикладом відходу від національної свідомості через політичні, теж економічні впливи на людину, тобто прикладом денаціоналізації великих груп населення, є знані нам - германізація і русифікація. Хто внаслідку деціоналізації відійшов від своєї нації - повинен (але не мусить) вернутися до неї. У цій ділянці має їм допомогти розумна політика держави. Маю тут на думці Україну.

Окремою є справа асиміляції. їй, природно, піддаються великі групи населення емігрантів. У цьому для існування нації нема небезпеки. Асимілюються теж особи з-посеред національних меншостей. Коли ця асиміляція добровільна, природна, через, наприклад, шлюб з особою іншої національності - то в цьому немає ніякого зла. Злом, натомість, є примусові методи асиміляції, які дали про себе знати на східних теренах довоєнної Польщі.

Так чи інакше - національність, повторюю, не є юридичною категорією, відхід від національності не є злочином ні в розумінні права, ані теж морально не заслуговує на осуд. Пишу про це тут у зв'язку з оунівською концепцією належності до нації, у зв'язку з поглядами ОУН на так звану "національну зраду". Погляди ОУН на належність до нації мають присмак расизму. Зрештою, серед українських націоналістичних теоретиків ще й досі немає одностайного погляду на те, чим є нація. 1981 року, доктор політичних наук, українець, адвокат з Торонто не міг сформулювати визначення "нації", виразно пов'язував його з расою, що, на мою думку, згідно до моїх знань, є абсурдом. За "зраду" національних інтересів ОУН "засудила" й виконала вироки смерті перед війною на ряді українців, у тому таких, як вбивство Сидора Твердохліба (до речі, в Польщі є поет, поляк з прізвищем типово українським - Твердохліб, чи це не нащадок того вбитого українця?) тільки за те, що він в

1 ... 15 16 17 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гірка правда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гірка правда"