Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер 📚 - Українською

Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Долина Гнівного потоку" автора Бенно Фелькнер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 106
Перейти на сторінку:
травою. Коневі підігнулися коліна, і він упав на бік, важко дихаючи. Біл розгнуздав його і стяг сідло. В голові йому гуло, руки й ноги боліли. Він уже все робив майже несвідомо. Витерши попоною насухо коня, Біл доти штовхав і шарпав його, доки той підвівся і ліг сухим боком. Тоді докінчив витирати коня, вкрив його своєю ковдрою, а сам накинув на плечі мокру попону й каменем упав на землю. На небі не прозирала жодна зірка, навколо було темно, як у могилі. Тільки вітер шелестів травою.

В голові Біла помалу проясніло, навіть тіло перестало боліти, але сон не приходив. Через півгодини він почув, як кінь важко підвівся й почав пастися. Тоді раптово поринув у глибокий сон.

Прокинувшись, Біл довго не міг збагнути, де він лежить. Тіло задерев’яніло, холод добирався до кісток. Мабуть, минуло кілька годин. Чи далеко до ранку? Біл сів, і руки його вгрузли в м’який сніг. Ведмежа Долина була геть біла. Повільно й ненастанно падали лапаті сніжинки.

— Тепер ти вже нічого мені не вдієш, спізнився, — вголос проказав Біл і понуро засміявся.

Він устав, обтрусився від снігу і потупцяв, щоб нагрітися. Часом він аж заточувався, такий був безсилий. Із сніговиці виринув кінь і потерся головою об його плече. Біл радісно поплескав його по шиї.

Він насилу осідлав коня. Ще важче йому було вилізти в сідло. Нарешті кінь клусом подався вперед.

Десь ополудні Біл доїхав до входу в долину, і перед очима в нього розляглася біла рівнина. Сніг перестав іти. Тут, в узгір’ї, зима ще тільки набиралась на силі.

Біл ледве тримався в сідлі. Він придержав коня й задумався. Він знав цю місцевість, але його теж дехто знав, а чули про нього напевне всі. До табору пасинків закону було ще чотири дні їзди, і то швидкої. А він такої дороги нізащо не здолає…

За п’ять годин повільної їзди, на яку тільки й здатен тепер його кінь, лежить маленьке ранчо. Може, там би перечасувати? Але хто господар того ранчо? Біл завжди обминав його і сам, і зі своєю ватагою. Ох, чого тільки в житті йому не доводилось обминати… І часто саме те, до чого він тягся серцем. За голову його призначено винагороду. Коли називалося його прізвище, люди спльовували або, як та тінь, покидали дім, що прихистив його.

Та іншої ради не було. Стомлений і байдужий, Біл знову пустив коня вперед. Тоді йому сяйнула ще одна думка: “Навіть якщо тебе не впізнають, твій кінь викличе підозру. Він має тавро — “БФ”. Одначе Біл був такий змучений, що безвільно поїхав далі, ні про що вже не думаючи. Тільки часом дивився, чи кінь не збився з дороги.

Господар ранчо Велз, стоячи коло вікна в своїй хаті, побачив вершника. Він трохи здивовано похитав головою, надів куртку, вийшов надвір і гучно свиснув, заклавши два пальці до рота. З дверей стайні вистромив голову молодий ковбой і, побачивши господаря, підбіг до нього.

Біл Лік також почув свист і трохи випростався в сідлі. Та коли він спинився перед господарем ранчо і ковбоєм, голова йому знову тяжко похилилась на груди, а втомлені очі майже нічого не бачили.

— Здорові були, — озвався до нього Велз. — Злізайте з коня… Злізайте та йдіть до хати.

То були віддавна узвичаєні слова привіту в тутешніх мешканців.

Біл ворухнув губами на відповідь, проте холодний вітер відніс убік його шепіт. Ковбой допоміг Білові злізти з сідла.

— Там ще хтось лишився? — запитав Велз, кивнувши головою на гори. — То треба послати кількох хлопців на конях…

— Ні, — сказав Біл, — я сам.

— Тоді заходьте, з’їсте щось. Ви ж…


— Мені аби поспати. Мій кінь…

— Я про все подбаю.

Вони повели Біла до челядні. Кінь, мов той пес, потюпав за ними і, звісивши голову, спинився коло дверей. Але з хати відразу ж вискочило ще двоє пастухів, хутко розсідлали його, зняли вуздечку і повели до стайні.

У челядні Біл упав на лаву. Пастухи стягли з нього чоботи, відстебнули пояса з револьвером і накрили ковдрою. Тоді поставали кружка, зацікавлено дивлячись на Біла; всі мали його за такого ж пастуха, як і самі. А він лежав, наче мертвий. Обличчя його, заросле скуйовдженою бородою, було сіре, як попіл.

— І йому, й коневі якраз вистачило снаги добратися до нас, — зауважив один пастух. Решта кивнули головою.

Зайшли ті, що порали коня.

— Кінь має тавро “БФ”, — повідомили вони, проте ніхто не міг пригадати, чиє то прізвище.

Згодом кухар приніс гарячої юшки, однак збудити прибульця не вдалося, хоч пастухи добряче його торсали. Врешті вони дали йому спокій.

Прокинувся Біл Лік аж другого дня перед полуднем. Він довгенько лежав нерухомо, обмірковуючи, що йому робити. Тоді ворухнувся, і челядники принесли йому їсти. Надвечір Біл підвівся з лави: дужий організм усе здолав.

— Мене звати Біл, — спокійно сказав він. — Позичте мені хто бритву.

Йому дали бритву, і за кілька хвилин він знову став схожий на людину.

— Скільки звідси до найближчого селища? — запитав він. — Мені потрібен одяг і білизна.

— Годин шість доброї їзди, — відповіли пастухи, і гадки не маючи, що він це й сам добре знає.

Біл вичистив свою зброю і повісив на кілок над лавою. Коли Мак, управитель ранчо, запропонував повести його до коня, він на мить завагався, однак пастухи того не помітили. В маєтку ніхто не носив зброї, тож і він не зняв з кілка свого важкого револьвера.

Управитель був старий, плечистий ірландець із меткими очима. Хоч він удавав байдужого і розмовляв з Білом ніби з давнім знайомим, одначе той відчував, що Мак пильно стежить за ним. Кінь відпочивав у стійлі. Коли Біл зайшов, він скинув догори голову, стиха форкнув і затупотів копитами. Біл був добрий вершник, і

1 ... 15 16 17 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"