Читати книгу - "Комедія помилок, Вільям Шекспір"

А чоловік такий брутальний, дикий! -

Як можеш, сестро, слухати й мовчати

І дозволяєш тут себе картати?

Адріана

Сумління ті слова в мені збудили...

Ходім по нього, люди добрі.

Абатиса

Ні!

Ніхто не сміє в монастир зайти.

Адріана

Хай ваші слуги приведуть його.

Абатиса

Шукав він втечища в священних мурах,

Що захистять його од ваших рук.

Я поверну йому здоровий розум,

Якщо не будуть всі зусилля марні.

Адріана

Я хочу мужа доглядать сама,

Йому за няньку бути, лікувати.

За нього дбати, а тому прошу,-

Дозвольте, я візьму його додому.

Абатиса

Ні, зачекай; його не відпущу я,

Допоки вже не випробую всіх

Мені відомих засобів: сиропів,

Цілющих трунків, молитов святих,

Щоб став він знов здоровим чоловіком.

Так вимага обітниця моя

Й наказує мені духовний сан мій;

Іди ж і залиши його зі мною.

Адріана

Я не піду, не кину чоловіка;

І вашій святості не випадає

Так розлучати мужа і жону.

Абатиса

Вгамуйсь і йди; тобі його не дам я.

(Виходить)

Люціана

Поскаржитися князеві ти мусиш

На цю образу!

Адріана

Так, ходім, йому

Впаду до ніг я і не встану доти,

Аж поки сльози і мої благання

Його сюди з’явитись не примусять,

Щоб відібрати мужа в абатиси.

2-й купець

Показує, мені здається, стрілка

Вже рівно п’ять, і, мабуть, скоро князь

Тут з’явиться, йдучи в сумну долину,

На місце страти,- поблизу воно,

Ген там лежить, за монастирським валом.

Анджело

Чого туди проходить має князь?

2-й купець

Щоб там присутнім бути у годину,

Як привселюдно голову зітнуть

Купцеві Сіракузькому, якого

Прибило бурею у нашу гавань.

Сюди прибувши, він закон порушив,

За що й приречено його до страти.

Анджело

Вони ідуть. Подивимось на страту.

Люціана

Ти князеві впади до ніг, допоки

Монастиря він не пройшов.

Входять князь із почтом, Егеон з непокритою головою, кат і варта.

Князь

Нехай

Іще раз оголосять привселюдно:

Як друг якийсь за нього сплатить викуп,

Він не помре; хотіли б ми йому

Допомогти.

Адріана

О князю наш великий,

Обороніть мене від абатиси!

Князь

То доброчесна й преподобна дама;

Не може бути, щоб вона тобі

Якусь вчинила прикрість.

Адріана

О, дозвольте,

Ясновельможний князю наш, сказать вам:

Мій Антіфол, мій муж, якому я,

За вашою порадою, себе

У владу віддала і все, що маю,

В цей згубний день зненацька збожеволів:

Почав безумний вулицями бігать

(А з ним і раб, що збився з плигу теж),

Обурюючи чесних городян,

Вдираючись в їх житла, силоміць

В них персні беручи й коштовні речі,

Все, що подобалось його безумству.

Нам пощастило раз його зв’язати

І відвести додому; я ж сама

Пішла по місту виправляти шкоду,

Якої муж завдав своїм шаленством,

І раптом він,- не знаю, як це сталось,-

Утік од сторожів своїх, а з ним

І божевільний раб його чкурнув.

Ми щойно їх обох зустріли тут,-

З оголеним мечем, несамовито

Накинулись на нас вони й прогнали.

Та ми взяли людей і повернулись,

Щоб їх зв’язать; тоді вони втекли

У монастир, а ми - слідом за ними;

Але замкнула абатиса браму,

Й тепер нас не впускає, і не хоче

Ні видать мужа хворого мені,

Ні відіслати з кимсь його додому.

О, накажи, наш князю благородний,

Віддать його мені, щоб я могла

Подать йому потрібну допомогу.

Князь

Твій муж брав участь у моїх походах

І добре воював колись. В той день,

Як ти його господарем зробила

Над власним ложем, дав тобі я слово,

Що я зроблю для нього все, що зможу.

Хай хтось із вас постукає у браму

Та викличе до мене абатису.

Я хочу зразу ж заладнать цю справу,

Раніше ніж піду.

Входить слуга.

Слуга

О пані, пані!

Тікайте і рятуйтесь! Мій господар

І раб його, звільнившись, одшмагали

Усіх служниць, а доктора зв’язали

Та й підпалили бороду йому.

А ледь її охоплював вогонь,

Вони лили на нього цілі відра 27

Помиїв, щоб волосся погасити.

Мій пан навча його тепер терпіння,

Слуга ж тим часом голову йому

Стриже точнісінько, як божевільним.

Їй-богу, пані, як не пошлете

Йому когось негайно на підмогу,

Ті двоє заклинателя уб’ють.

Адріана

Замовкни, дурню! Тут твій пан і раб;

І все брехня, про що ти нам говориш.

Слуга

Життям клянусь, що я кажу лиш правду!

Побіг щодуху я, як те побачив.

Він вас розшукував і присягався

Лице вам обсмалити, як впіймає,

І геть спотворить вас, шановна пані!...

Галас за сценою.

О, чуєте?.. Це ж він!.. Скоріш тікайте!

Князь

Стань біля мене і не бійся! Варто

Приготувати алебарди!

Адріана

Горе!..

Та це ж мій муж! Ви свідки всі, що він

З’являється, мов невидимець, всюди;

Ми ж бачили, як щойно муж сховався

За мурами, а це, дивись, вже там;

Цього збагнуть не може людський розум.

Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський.