Читати книгу - "Лірникові думи, Руданський"

class="v">І тогді зачнете, люде,

Мене пізнавати.

А як ні,- то я ще тяжче

Стану вас карати.

Стануть громи сильні бити,

І небо блищати,

І град стане зілля ваші

В нивах побивати.

Злетять птахи - птахи злії -

І будуть літати.

І, літаючи, живих вас

Будуть заїдати.

Щоби, люде, гнів мій знали,

А все розум майте

І мене до того гніву

Недопроваджайте.

Бути свідками неправди

Тяжко стережіться,

Людям кривди не робіте,

Мною не кленіться».

XX

Служба божая кінчилась,

Дзвони залилися,

Люде помолились богу

Да і розійшлися!

Розійшлися і зачали

За обід сідати,

Аж приходить і спаситель

До їдної хати.

І приходить з Петром-Павлом;

Просять його сісти.

Просять його за стіл сісти,

З ними разом їсти.

Сіли вони кінець стола.

Борщ на стіл подали,

Стали їсти всі, і гості

Кілька ложок взяли.

За борщем подали кашу

Да й перепрошають,

Що на стіл подати більше

Нічого не мають.

А бог глянув на полицю:

«Що ж там на полиці?

Вареники, либонь,- каже,-

Або варениці».

«Де там вони узялися? -

Жінка говорила.-

То я вчора півмакітри

Черепах зловила...»

«Нехай будуть черепахи!

Нічого діяти!» -

І з сим словом поклонився

Да й пішов із хати.

Жінці стидно чогось стало,

Беруть її страхи...

Глянь в макітру, а в макітрі

Справді черепахи.

XXI

Осінь була й проминула,

Сніжки припадали,

І по селах, як звичайне,

Весілля настали.

Хлопці швендяли усюди,

Сватались, женились.

І дівчата коло хлопців

Вились, чепурились.

І багато через зиму

Дівчат зав'язалось.

Много й хлопців-вітрогонів

Захазяйнувалось.

Но їдно лиш серед зими

По року новому

Було славнее весілля

У селі їдному.

Чого думка лиш бажала -

Все спекли, зварили.

І на вечір на багатий [22]

Христа запросили.

Сидять гості і балюють

(Було їх немало).

Стали їсти, стали пити,

Вина недостало.

І казав господь принести

Води із керниці.

І побігли за водою

Жваві молодиці.

І принесли, виливають...

Аж тут диво сталось -

Зо всіх відер, кілько було,

Вино виливалось.

Аж тогді по правді гості

Всі забалювали.

І той вечір усі люде

Багатим назвали.

XXIІ

І у нас багатий вечір

Каждий рік буває.

І господь в керницях воду

В вино претворяє.

Лиш не знати, в яку пору,

В якую годину,

Щоб послати до керниці

З відрами дівчину.

Було раз уже пізненько,

Каганці згасали,

А подекуди хрещені

Вже й позасипляли.

Лиш в їдній убогій хаті

Скалочка диміла.

І на лаві при вечері

Вся сім'я сиділа.

І що господь дав - із'їли,

Стали воду пити.

І напились, помолились -

Тра начиння мити.

А при хаті на ту пору

Ні краплі водиці.

Взяла дівчина відерця,

Пішла до керниці.

І набрала, і приносить,

В діжку виливає...

Коли дивиться - з відерця

Вино витікає.

Взяла друге... ні!

у другім Чистая водиця.

І убогі вечір мали

Такий, як годиться.

XXІІІ

Ба ще й друге в світі чудо

В вечір сей буває -

Вся худоба меж собою

В північ розмовляє.

Лиш послухати їх мову

Хто цікавість має,

Незабаром після того

Нагле умирає.

Був їден колись цікавий

Мову тую знати;

І приходить під обору,

І став вартувати.

І от віл їден піднявся,

Тяженько зітхає:

«Чого, брате, так зітхаєш?» -

Другий віл питає.

«Як же ж мені не зітхати,-

Каже той до того.-

Завтра в яму повеземо

Господаря свого».

І почув він - душа стала

Лиш на волосочку.

Біжить в хату: «Жінко, жінко!

Дай білу сорочку!»

Вмився, вбрався, як до смерті,

Богу помолився

І ще до світа, до рання,

В труні опинився.

Плаче жінка, діти плачуть,

Полежав він добу,

І ті самі воли везли

Його тіло к гробу.

XXIV

Проминуло неділь з десять,

Може, й ще неділя,

Як Христос-господь заходив

На теє весілля.

І зібрав він тьму народу,

Тьму неізчислиму.

І із ними іде в місто,

Місто Русалиму.

І зачали діти з вербів

Гіллячки ламати,

І ламати - і під ноги

Господу кидати.

А господь гіллячки тії

Всі благословляє.

Напослідок сам нагнувся,

Їдну підіймає.

І потріпав Петра нею,

І став промовляти:

«Ще лиш тиждень - і Великдень

Ви будете'мати...»

А Петро підняв гіллячку

І Павла став бити,

Злегка бити і те саме

Йому говорити.

І зачали і всі люде

Вербу підіймати,

Підіймати, злегка битись,

Да і примовляти:

«Ой верба б'є, а не я б'ю!

Ще лиш тілько тиждень -

І наступить, і настане

В нас святий великдень...»

XXV

А тим часом бог приходить

Під тecoвi брами,

Входить в місто, а у місті

Аж кишить жидами.

I став господь їм казати,

Щоби Bipy мали,

Щоб на нашу святу Bipy

Bci поприставали.

Лиш «жид жидом», як той каже:

Віри не зміняє

Та ще й кпитися, поганий,

3 господа гадає.

Ніяково й говорити,

Що вони зробили:

Взяли товстую жидівку,

Коритом накрили.

I приводять Христа-бога,

Просять угадати,

Що б за диво під коритом

Мало в них лежати.

А господь подумав трохи,

Так coбi нібито,

Далі сміло жидам каже:

«Свиня під коритом!»

Жидова зареготіла,

Вдруг корито зняла,

Аж з-під нього не жидівка,

А свиня устала.

I бог вийшов з