Читати книгу - "Свобода"

місцевому перевізнику за те, щоб завантажити запчастини у контейнери і доставити до аеропорту, навіть коли врахувати шокуючу суму, яку йому доведеться заплатити за чартерний рейс до Іраку, — все одно витрати залишаться у таких межах, що обіцятимуть йому шалені прибутки. Але в міру того як таксі, петляючи, просувалося найстарішими районами Асунсьйона, ще колоніальних часів, у його душу заповзав страх, що нічого в нього не вийде. Він не зможе надіслати майже нічого не вартий брухт американським військам, які намагаються перемогти у важкій, незвичній для них війні. І хоча це не він створив проблему — все сталося через Кенні, який обрав застарілі, жахливої якості «Пладскі», аби виконати умови власного контракту, — проблему цю, тим не менше, вирішувати йому. А це створювало навіть іще гіршу проблему: аби покрити витрати на завантаження і жалюгідну, але дорогу доставку запчастин із Лодзі, він уже витратив усі гроші Конні й половину Першого траншу банківської позики. І навіть коли б йому зараз якимось дивом удалося відіграти все назад, він залишив би Конні без копійки грошей, а сам опинився б по шию у боргах. Він нервово крутив на пальці обручку, крутив її туди-сюди, сповнений нестерпного бажання покласти її до рота, аби заспокоїтися, але побоюючись, що знову проковтне її. Він намагався запевнити себе в тому, що десь у світі є ще запчастини для «А10», у якомусь занедбаному, але непроникному для дощу депо десь у Східній Європі, але він уже витратив кілька днів на пошуки в Інтернеті й телефонні дзвінки, і шанси були мізерні.

— Чортів Кенні, — промовив він уголос, подумавши, що зараз дуже незручний момент для того, аби пригадати, що в нього є сумління. — Чортів злочинець.

Повернувшись до Маямі і чекаючи на останній переліт, він примусив себе подзвонити Конні.

— Привіт, любий, — радісно відгукнулась вона. — Як там у Буенос-Айресі?

Він опустив деталі подорожі й перейшов відразу до того питання, яке так його непокоїло.

— Як на мене, так ти все провів фантастично, — заспокоїла його Конні. — Тобто двадцять тисяч доларів — то чудова ціна, чи не так?

— Тільки от вона на дев’ятнадцять тисяч більша за справжню ціну цього мотлоху.

— Ні, любий: справжня ціна — та, яку тобі заплатить Кенні.

— То ти не вважаєш, що я повинен мати докори сумління щодо цього? Бо я ж продаю уряду суцільний мотлох?

Вона трохи помовчала, обмірковуючи відповідь.

— Гадаю, — сказала вона, нарешті, — що коли ти через це так сильно переймаєшся, то, може, і не варто цього робити. Я просто хочу, аби ти робив те, що тобі справді подобається.

— Я не збираюся втрачати твої гроші, — рішуче зазначив він. — Це я знаю напевно.

— Та нічого, коли й втратиш. Усе гаразд. Потім, на іншій справі, заробиш навіть більше. Я тобі довіряю.

— Я ні за що не втрачу їх. Я хочу, аби ти повернулася до коледжу. Я хочу, щоб ми мали спільне життя.

— Ну, тоді давай так і зробимо! Я готова, коли ти про це. Я давно готова!

Там, на шосе, під неспокійним сірим небом Флориди апробована зброя масового знищення їздила туди-сюди на таксі. Джоуї пошкодував, що немає ніякого іншого світу, де він міг би жити, світу простішого, в якому гарне життя можна отримати не за рахунок інших.

— Я отримав повідомлення від твоєї мами, — зізнався він.

— Я знаю. Це я винна, Джоуї. Я нічого їй не розповідала, але вона побачила в мене на пальці обручку і спитала, і я просто не змогла не сказати.

— Вона на мене наїжджала з тим, що я маю розповісти батькам.

— То нехай наїжджає і далі. Розповіси їм, коли будеш готовий.

Коли він повернувся до Александра, то був у похмурому настрої. У нього більше не було Дженни, на зустріч із якою він міг би з нетерпінням очікувати чи фантазувати про неї; він більше не міг уявляти собі гарний результат переговорів у Парагваї; попереду в нього не залишилося більше нічого, окрім неприємних завдань, які треба виконувати, — і він з’їв великий пакет хвилястих картопляних чипсів і подзвонив Джонатану, аби покаятися і пошукати втіхи у дружбі.

— А тепер найгірше, — закінчив він свою сповідь. — Я поїхав туди, хоча вже був одружений.

— Друже! — Джонатан був шокований. — Ти одружився із Конні?

— Еге ж. Одружився. У серпні.

— Це найбільш божевільна новина, яку я коли-небудь чув.

— Я подумав, що краще тобі сказати, бо ти, скоріше за все, дізнаєшся від Дженни. А вона, маю зізнатися, зараз не дуже високої думки про мене.

— Та вона, напевно, просто лютує аж підскакує.

— Знаєш, я розумію, ти вважаєш її просто жахливою, але це не так. Вона просто реально розгублена, а всі бачать лише її зовнішність. Вона набагато менш щаслива, ніж ти.

Потім Джоуї розповів Джонатану історію з обручкою, і про жахливу ситуацію у ванній кімнаті, коли він стояв із повними руками лайна, а у двері стукала Дженна, і у власному сміху та сміху Джонатана та його вигуків «фу, який жах» він, нарешті, отримав утіху, яку так шукав. Із того, що протягом п’яти хвилин здавалося просто відразливим, вийшла чудова історія, яку можна розповідати все життя. А коли він зізнався Джонатану, що той, безперечно, мав рацію щодо Кенні Бартлза, друг надав йому чітку, невблаганну пораду:

— Ти маєш вибиратися з того контракту.

— Все не так уже й просто. Я маю захистити інвестиції Конні.

— Знайди вихід. Ти маєш розірвати контракт. Те, що там зараз відбувається, просто жахливе. Все набагато гірше, ніж ти можеш собі уявити.

— Ти все ще ненавидиш мене? — несміливо спитав його Джоуї.

— У мене немає ненависті до тебе. Я вважаю, ти вів себе, як справжній козел. Але, схоже, ненависть до тебе не входить у мої наміри.

Ця розмова так підбадьорила Джоуї, що він пішов у ліжко і проспав дванадцять годин поспіль. Наступного ранку, коли в Іраку день уже був у розпалі, він подзвонив Кенні Бартлзу і попросив розірвати контракт.

— А як же ті запчастини в Парагваї? — тільки й спитав його Кенні.

— Ваги там вистачає. Але всі вони — нічого не варте, заіржавіле лайно.

— Все одно надсилай. Мова йде про мою дупу.

— Це ж