Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ 📚 - Українською

Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У карнавалі історії. Свідчення" автора Леонід Плющ. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 159 160 161 ... 199
Перейти на сторінку:
комісією зливається у мене в пам’яті з попередніми розмовами з жінкою-психіатром, що відмовилась назватись, і з Лунцом. На комісії я запитав у її членів їхні прізвища, та вони також відмовились це зробити.

*

15 вересня виповнилось 9 місяців мого перебування у тюрмі. За законом далі тримати під слідством можна тільки після звернення слідчого, підтриманого Генеральним прокурором СРСР до Президії Верховної Ради. У тому разі, якщо прохання слідства обґрунтоване, у випадках надзвичайно складних для проведення слідства, Президія особливим указом може продовжити термін слідства.

Я написав заяву в Адміністративний відділ ЦК КПРС (довго вагався — адже така заява визнає де-юре те, що всім відомо як де-факто: все в країні залежить не від Рад і не від уряду, а від партійної верхівки) на ім’я Генерального Прокурора Руденка, Прокурора з нагляду за КДБ. Я описав, як проводилось слідство, як з 1969 року готувалась психіатрична розправа. Я вимагав, щоб було проведено додаткове обстеження: електрофізіологічне (у книжках Снєжневського воно згадується як один з методів діагностування), біохімічне та інші, оскільки одних допитів — до того ж проведених необ’єктивно — замало. Я також вимагав свого представника в комісії експертів і проведення експертизи у стаціонарних умовах.

У заяві начальникові Лефортівської тюрми я вимагав пояснити, на яких підставах мене тримають у тюрмі, і запитав, чи є відповідний дозвіл Президії Верховної Ради СРСР.

Через день до камери зайшов начальник і заявив, що слідчий вже послав Руденкові своє прохання продовжити термін проведення слідства у моїй справі.

17-го мене викликали у кабінет прокурора з нагляду. Там сиділа група людей, серед них Лунц і жінка-психіатр, що розмовляла зі мною перед тим.

З-поміж усіх вирізнявся сивий чоловік з інтелігентним обличчям. Вирізнявся він саме цим «інтелектом» на лиці.

Він пояснив мені, що це друга комісія, від Міністерства охорони здоров’я.

— А ви хто такий?

— Я — Снєжневський.

— А, чув. Віктор Некрасов писав до вас листа про Григоренка і отримав вашу відповідь.

— Так, я відповідав йому.

— Навіщо друга експертиза?

— На прохання слідчого.

— Дивно. Слідство зацікавлене в тому, щоб оголосити мене шизофреніком, а я сумніваюсь, щоб попередня комісія оголосила мене здоровим.

— Чому?

Я перерахував факти.

— Але ж ви також хотіли другої експертизи?

— Так. Стаціонарної, з об’єктивними обстеженнями, з участю психіатра, якому я чи дружина довіряли б.

Снєжневський почав сперечатись про об’єктивні обстеження, про довіру до психіатрів.

— Електроенцефалограми нічого не показують. Тести так само, як і біохімія.

Я послався на його ж праці.

— Ви ж, Леоніде Івановичу, самі досліджуєте методом структурного аналізу. А в психіатрії структурою є симптомокомплекси.

Почались суперечки про структуру, про об’єктивізацію її аналізу.

— Але чому немає психіатра, якому 6 я довіряв?

— А чому ви нам не довіряєте? Ви ж нас не знаєте.

— Знаю з самвидаву. Наджарова, Морозова, вас і професора Лун-ца інтелігенція досить добре знає.

— Призначення психіатра залежить від слідчого. А він вважає, що наша комісія досить компетентна.

— Але ж є закон, що дає мені й дружині право мати свого представника в експертизі.

— Я думаю, що ви плутаєте закон, хибно його тлумачите.

Снєжневський почав розпитувати про демократичний рух, про Ініціативну групу.

Я завагався. Відмовитись від розмови на знак протесту, що немає свого психіатра? Що це дасть? Без мене щось напишуть та ще й впишуть манію переслідування, маячню у поводженні. А так все-таки я дам відповіді, які суперечитимуть діагнозові, і які використає адвокат.

Я пояснив, що демократичний рух бореться за продовження демократизації, яка почалася на XX і XXII з’їздах, і що я не вважаю себе за антирадянщина, бо я й мої товариші вимагаємо того самого, про що формально йшлося на цих з’їздах. Свободи, яких ми вимагаємо, записані в Конституції.

— Отже, ви вважаєте себе хрущовцем? Але ж ви про Хрущова писали дуже погано!

— Так, писав. На безриб’ї і рак риба. До того ж я повторюю: ми за розвиток половинчастих реформ Хрущова і проти повернення сталінізму.

— А в чому ви вбачаєте сталінізм у наш час?

Я перерахував: вторгнення у Чехословаччину, беззаконні суди, переслідування за участь у національному відродженні, за демонстрації, за самвидав і таке інше.

— Значить, ви — реформіст?

— Ви хочете поставити мені маячню реформізму?

— Ми нічого не хочемо ставити.

— Так, я за докорінні реформи у СРСР.

— І ви думаєте, що маленька жменька самвидавівців реформує країну?

— Ні. Все вирішить розвиток економіки і розвиток міжнародних відносин.

— Під докорінними реформами ви розумієте, як у вас написано, дозволити багатопартійність?

— Не тільки. Це й робітничі ради, і реалізація Конституції.

— Але ж у Конституції однопартійність.

— Формально багатопартійність не заборонена.

— Уявіть собі, що буде, коли дозволять інші партії — що з цього вийде?

— Дивно. Буржуазні держави не бояться своїх компартій, не бояться творів Леніна, газети «Правда», а у нас всього бояться. Що ж це за ідеологія, що боїться інших ідеологій? А хвалиться ж своєю непереможністю. Дивно — більше ніж 55 років минуло, а думають, що населення перейде на бік капіталізму, якщо почитає Каутського чи Рузвельта.

— А що за роботи ви писали в тюрмі?

— Я продовжував те, що ми з дружиною розпочали ще до арешту. Це структурний і психологічний аналіз ігор. Я хотів би, щоб те, що я написав, передали моїй дружині, а вона б показала іншим фахівцям. Я хотів би продовжити цю роботу і в психушці.

— Ну, знаєте, там вас лікувати будуть.

— Але я все одно прошу віддати дружині чи мені всі мої матеріали для подальшої праці. Дотюремні мої дослідження фахівці оцінювали позитивно, та й дружина моя — фахівець у цій галузі.

— Кажуть, ви самі придумали деякі ігри.

— Так, я грав їх з моїми дітьми і з однокамерниками. Їм сподобались.

— Гаразд, я перекажу, щоб вам дозволили забрати всі матеріали з собою.

На цьому розмова й завершилась.

Як я потім довідався, Снєжневський на основі цієї розмови поставив мені діагноз: «ідеї реформаторства перейшли в ідею винахідництва в галузі психології». І тому запропонував направити мене не у спецтюрму, а в звичайну психлікарню.

Через день потягнули на етап.

У вагоні обшук. До мене зайшов якийсь кавказець.

— Це що?

— Пісня про Сталіна.

— А тобі за неї не буде?

— Гірше вже не буде.

— «Минуле»? Про

1 ... 159 160 161 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"