Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Привіт! — мовила вона.

Алекс зробив довгий, уривчастий вдих.

— Ах. Привіт?

— Ну як, переконалася? — мовив Еймос, плеснувши долонею дівчину по плечу. — Я ж казав тобі, що не буде жодних проблем.

***

— Ти маєш сказати йому, — стиха мовив Алекс. Боббі якраз розповідала Голденові про те, як їй працювалося з ветеранами в Новому Лондоні, тож він не звертав на них двох уваги.

— Та скажу вже, — відбрикувався Еймос.

— Маєш сказати йому зараз. Вона ж на нашому кораблі.

Еймос здвигнув плечима.

— Вона місяцями сиділа на нашому кораблі, коли ми поверталися з повільної зони.

— Тоді вона була ув’язнена. За всіх тих, кого повбивала. А тепер вона самохіть опинилася на нашому кораблі.

— Я наведу тобі аргументи на користь того, що становище трохи змінилось, — на те йому Еймос.

— Що, є яка проблема? — втрутився Голден. — Про що ви там гомоните?

— Є одна дрібничка, про яку я поки що не казав тобі, — відповів Еймос. — Хай воно зачекає, як скінчиться цей цирк на дроті.

Залу для зборів у безпековому комплексі збудовано за застарілою архітектурною модою: відкриті аркові коридори й широкі небесно-­блакитні стелі з розсіяним освітленням і витончено-­геометричними візерунками. Усе тут було підкреслено штучне, як, наприклад, ідея надвечірнього подвір’я без надвечір’я чи подвір’я. Авасаралин голос випередив саму Авасаралу: нетерпляче стакато. Коли ж і сама вона, в супроводі по-діловому вбраного молодика, увійшла до зали з одного з аркових переходів, Боббі підвелася. Звівся на ноги й Голден.

— ...якщо їм для ухвали рішення знадобиться один голос. Ми не збираємося довбатись довкола лайняного передвиборчого позування.

— Так, мем, — сказав молодик.

Помахом руки Авасарала дала навздогад, щоб вони знову посідали на свої місця, і сіла й собі, не припинивши, однак, розмови зі своїм асистентом.

— Для початку підтримаймо Кляйнмана. Якщо він піде за мною, то Кастро й Надджар дістануть потрібне їм прикриття.

— Якщо така буде ваша воля, мем.

— Якщо така моя воля?

Асистент схилив голову.

Дозвольте зазначити: Чунг у сильнішій, ніж Кляйнман, позиції.

— Ви даєте мені підказку, Мартінесе?

— Так, мем.

Авасарала стенула плечима.

— Отже, Чунг. Можеш іти. — Коли ж молодик вийшов, обернулася до них. — Дякую вам усім, що... А де Наґата?

— В медчастині, — відповів Голден. — Медики ніяк не вирішать, чи достатньо вона видужала, щоб можна було її відпустити.

Авасарала звела брову догори й щось виклацала на своєму ручному терміналі.

— Та хай зроблять їй свій довбаний виняток. Хочу, щоб вона була тут. Дякую більшості з вас, що прийшли. Я б’юсь, мов риба об лід, аби всі почувались, як у себе вдома, але мене замучили зустрічі за зустрічами протягом останніх тридцяти шести годин, що я вже аж дратуватись почала. Чи всі дотумкали, що Землі майже капець, так?

— Так, сто чортів йому! — сказав Еймос.

— Добре, — на те Авасарала. — Тож не буду розводитися на цю тему. А на її продовження як не згадати, що марсіянський військовий флот розсипався допіру на тисячу щонайдрібніших частинок, а Сміт так перепудився, що боїться назвати це зрадою.

— А можу я запитати, — обізвалася Боббі, похилившись наперед. Її руки лежали на столі, але здавалося, ніби вона хоче захиститися ними від якогось удару. — Наскільки погане наше становище?

— Ми не робимо офіційних заяв, надто зважаючи на присутність Джеймса Голдена в цьому приміщенні. Прошу не ображатись, але не злічити випадків, коли він вибовкував інформацію в непідхожі моменти, аж обросла легендами ця його схильність.

— Та я виправляюся в цьому плані, — запевнив Голден начальство. — Але так. Розумію.

— Трапляється ж таке, — провадила Авасарала, — що немислимі речі стають мислимі. Ми перебуваємо в моменті хаосу. Все для всіх змінюється. Сама легітимність міняється. Ось, що ми маємо. Це гівно на паличці Інарос? Гасає довкола супутників Юпітера, й ми бачимо: в пірата грається. Придумав таку гру, аби скласти баєчку. Мовляв, весь Пояс повстав після того, як тамтешні покоління століттями терпіли гніт, і нині він нібито поновлює свої законні права — ах-ах-ах! Моя позиція така...

— Але ж він у чомусь має рацію! — урвав її Голден, й Авасарала втопила в нього сердитий погляд. Якби можна було вбивати самим лише поглядом, то Голдена винесли б із приміщення в мішку, але він тільки головою труснув. — Якщо поясани підтримають цей заклик Вільного флоту, станеться це тому, що вони втратили всяку іншу надію. Ті нові системи та колонії...

— ...затерли їхню нішу, — договорила замість нього Авасара­­ла. — І це є паскудство, а ми, ймовірно, таки могли б вишукати який-­небудь спосіб допомогти їм. Скооперувати їх якось чи що... так вони ж жбурнули оту свою самопальну бомбу під самий зад найбільшій дієздатній екосфері Сонячної системи, й мине хтозна-скільки часу, перш ніж я зможу дати їм досхочу хліба, практично чи політично.

— Та вони ж нізащо не заткаються, ані подачок жодних не приймуть, — сказав Еймос. — Ці виплодки сидять там, на тому белебні Системи, вже три чи й чотири покоління підряд, бо горді — не схотіли, бачте, нидіти на базовому. Я проти євгеніки, як і всі порядні люди, але чого той Пояс варт, якщо породив такий набрід, що так і норовить хвицнути когось та спробувати задовбати якнайбільше інших, а тоді сісти й дивитись розважальні передачі до самої своєї смерті.

— Мені знайома ця культурна проблема, — сказала Авасарала. — І, як я вже зазначила, це більше вже ніякого дідька не важить. Навіть якби вони й хотіли прийняти яку допомогу, я все одно й роздовбаного яйця не можу їм дати. Тож мушу я вишукувати якісь інші способи підрізати Вільному флотові його колінця. Але поки земний флот тільки тим і займається, що стежить, чи не летять іще які невидимі для радарів скелі, аби впасти на нас, а Марс і далі