Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

Організація Об’єднаних Націй, за допомогою Марсіянської Республіки й за співпраці ОПА, виряджає спеціальний загін для придушення злочинної змови піратів і терористів, котра проходить під назвою Вільний флот. Але йдеться не про війну. Ця сила покликана виконати поліцейське завдання. І саме в цій справі вам випадає відіграти важливу роль.

— І ви хочете, щоб саме я повів ту силу, — виснував Голден.

— Так, — підтвердила Авасарала. — Тому що раптом я взяла та й залишилася без жодного оонівського військово-космічного офіцера, якого б не виганяли з флоту за ганебну поведінку, а ти як гадав? Заради фука, Голдене: я маю купу ящиків з ліками від герпесу, котрі є законнішими за вас кораблями ФООН Землі.

І старенька, сама собі не вірячи, аж головою струснула з відрази. Голден не тільки скривився, а ще й побуряковів. Боббі силкувалася якось притлумити чи приховати свій сміх, хоча навіть Алекс мусів визнати: це було кумедно. Але тільки подумав так, не вголос. Перша оговталася Боббі й ну уточнювати.

— Чого достеменно сподіваєтеся ви від нас?

— Мені потрібні ваша присутність і співпраця у справі відновлення порядку. Це з одного боку. Але, що ще важливіше, так це щоб я знала те, що ви знаєте. Що ви з’ясували. Нам треба збагнути, як третьорядний бандюган спромігся побити нас чи не за всіма пунктами...

— Ні, не спромігся, — сказала Наомі, увійшовши до приміщення з-під аркових переплетінь, у супроводі безпеківця обіч себе. При тьмяному світлі вона здавалася дивно тендітною. Її шкіра лупилась, а рухалася Наомі обачливо, мов боялася, що будь-якої миті її може спіткати напад болю. Але склера вже очистилася від кривавих відтінків: нині це вже була жовтавість слонокості, здоровіша барва. А голос звучав уже зовсім чисто, без тієї, що була, невиразності окре­­мих звуків. А з Алексового серця ніби камінь звалився.

— Ув’язнену доставлено, мем! — доповів безпеківець.

— Так, дякую, я це помітила, — сказала Авасарала, а тоді обернулася до Наомі. — Що ти мала на увазі, коли сказала, що він не спромігся?

— Згадайте, скільки він робив усяких спроб і зазнавав невдачі. Хотів убити, але не вбив, Фреда Джонсона. Хотів убити, але не вбив, прем’єр-міністра Сміта. Не захопив і не зруйнував станції Тайко. І «Росинант» лишився цілий-неушкоджений. Він не втримав мене в полоні. Оце так він працює. Десь-щось виграє, то це важливо. А як де програв, то цього наче й не було.

— А зразок протомолекули, що він викрав?

Наомі закліпала очима й на мить ніби втратила зосередженість, а тоді струснула головою.

— Про це він ніколи нічого не казав.

— А якби мав, сказав би?

Наомі сіла в крісло поруч Голдена. Він узяв її руку, й вона це дозволила йому, але вся її увага була звернута на Авасаралу. Алекс не був певен, чому це так дуже його занепокоїло. Ця зустріч не була запрошенням для цих двох, аби вони зайнялися відновленням своїх захитаних стосунків. І все ж таки, якби хоч трішки менше застороги було з її боку...

— Так, — мовила Наомі. — Сказав би. Йому аби повихвалятися.

Інтимність цього останнього її повідомлення сповнила Алексове серце глибоким передчуттям чогось недоброго. А Голденове обличчя було спокійне. Непроникне.

— Добре, — гостро кинула Авасарала. — Дуже добре, що ми про це дізналися. — І помовчала, задивившись на Наомі. — Як глянути на тебе, то ти наче вже краще почуваєшся. Ти чула дещо з того, що я оце говорила?

— Достатньо, — відповіла Наомі.

— А ти будеш спроможна допомагати нам?

Це запитання повисло в повітрі, переповнене нюансами й складними важливостями. Не: «Чому ти опинилася на його кораблі?» Не: «Звідки ти знаєш його?» Не: «Хто ти така для нього, що він хвалиться тобі своїми планами?» А все в одному запитанні: «А ти будеш спроможна допомагати нам?»

— Ти в порядку? — тихо спитав Еймос.

— Що? Та в порядку, — відповіла.

— Бо ти наче ні в сих, ні в тих, — сказав Еймос, але водночас і вона заявила:

— Я прошу імунітету від судового переслідування.

І ніби все повітря ураз вилетіло з приміщення. Ні, то було не зізнання, але цим проханням намалювалася картина, якої ніхто з них не хотів припускати. Попросити імунітету означало визнати провину, навіть якщо ніхто з них не знав, у чому ж та її провина полягає.

Авасаралина усмішка була поблажлива й дружня, але, він майже був певен, оманлива.

— Імунітету загального?

— Для всіх нас.

— «Для всіх нас» — це для кого ж? — перепитала Авасарала, чітко вимовляючи слова. — Для твоїх друзів із Вільного флоту?

— Для екіпажу «Росинанта», — сказала Наомі, а тоді й затнулась. Але додала за мить: — І, можливо, ще для однієї особи.

Алекс зиркнув на Еймоса. Невже Наомі дізналася про Кларіссу? І саме її має на увазі? Однак Еймосова усмішка була дружня й пуста. Авасарала постукала нігтями по стільниці.

— Тільки не за Землю, — заявила Генсекретарка. — Нікому не буде прощення за ті кинуті з неба скелі.

Алекс уловив: це зачепило. Блискучі, мов срібло, сльози проступили на очах Наомі.

— Я прошу за екіпаж «Росинанта», — повторила вона. — А щодо іншої особи... Можливо, я проситиму зглянутись і помилувати її згодом. При нагоді.

— Ти про Інароса?

— Ні, — сказала Наомі. — Про мене, його хоч спаліть, туди к бісу.

— Мені потрібне повне розуміння всього цього, — сказала Авасарала. — Ти, як колишня членкиня Інаросової групи, бажаєш в обмін за повну й докладну інформацію про його діяльність до й після того бомбардування Землі отримати загальний імунітет для екіпажу «Росинанта» стосовно будь-яких справ, не пов’язаних із цими нападами?

Те, що в цьому підсумку такої високої чиновниці не було й сліду хоч би якої профанації, завдяки чому вона прозвучала вельми солідно, змусило Алекса занервувати.

— Так, — потвердила Наомі. — Все правильно.

Навіть вираз полегшення на