Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Ти хотіла знати, хто тобі загадки в повідомлення кидає, - Влад повернувся до сестри. - Ось, знайомся, - він вказав на Мирона рукою.

- Серйозно? - вигукнула Лєра, її обличчя раптово зблідло, очі розширилися від шоку. - Ти?

- Я, - посміхнувся гість.

- Звідки ти знав про те, що нам може загрожувати? Невже...

Першим їй на думку спав Марк. І хоч із друзями вони зупинилися на іншій теорії, зараз вона чомусь була з цим не згодна. А те, що її колишній хлопець міг влаштувати подібне, здавалося більш реальним, адже з ним Мирон хоча б спілкувався.

Озвучити не встигла, бо її перебив Влад:

- Що це Мирослава мстилася нам за смерть коханого?

- То ви в курсі? - обличчя Мирона осяяла примарна полегшеність. - Тепер зрозуміло, чому вона втекла.

- Ти її знав? - здивувався Коля.

- Ми були найкращими друзями.

Лєра дивилася на нього, наче бачила вперше. Світ раптово звузився до кімнати, до шуму дощу за вікном, до нерівного дихання тих, хто оточував її. Виявляється, всі одне одного знають, але чомусь приховують. Якби не було цього, правда розкрилася б набагато швидше.

- Виходить, вона, - переконалася Лєра. - Весь цей час Мирослава звинувачувала нас у його смерті, але її провини там більше. А я їй вірила.

- Вірила? - від її чистих невинних слів Мирон не стримав сміху. - Ви такі сліпі. Вона ненавиділа вас усіх! Хотіла бачити, як страждає її ненависна одногрупниця, все для цього робила. Філіп був тобі дорогий, так, Лєро? А Коля? Коля, напевно, дорожчий, тому спроб було дві.

Владу від надлишку інформації стало важко дихати, він обперся на край столу, намагаючись знайти рівновагу. Погляд його був порожнім, думки змішалися в голові, наче шматочки головоломки, які неможливо скласти докупи.

- Філа теж вона прирізала? - Влад підняв на нього очі.

- Ні, ви все правильно розуміли.

І вони переконалися, що це зробив Марк. Неспроста ж він не відповів на те єдине запитання.

- Мирослава просто була поруч, - продовжив Мирон. - Ось і вся її роль. Інша справа - Лєра: весь вечір першого вересня переписувалася з Марком. Щохвилини повідомляла місце знаходження, плани, чим він не міг не скористатися. Я б відніс тебе до співучасників, але ти не знала. А Мирослава сама попалася, їй подобалося брати участь у пошуках вбивці; вона була впевнена, що ви не доберетеся до правди. Ви підозрювали всіх - Артура, дівчат, та кого завгодно, - вона думала, так буде завжди. Потім їй нудно стало, і вона підклала машинку.

Він говорив зайве, відкриваючи деталі, яких не мав би знати, що лише підігрівало інтерес. Хлопці переглянулися, перепитати вирішив Влад:

- Звідки тобі знати, що відбувалося в наших головах?

- Чуваче, я спілкуюся з твоїм сусідом. Я знаю все.

- Тоді чому ти не розповів з самого початку?! - розлютився він. - Дякую, звісно, що намагався, але чому не можна робити це пряміше?

- А що я мав писати?! - він підвищив голос. - Що Мирослава хоче вашої смерті? Що вона може цілодобово стежити за Лєрою? Міра телефон попросить, а та одразу дає, навіть не замислюючись, які програми на нього встановлюються. Не навчили, що люди - тварюки, і нікому не можна довіряти?!

- Чуєш, - Влад підійшов до нього. - Тут вчити не треба, ви на своєму прикладі все доступно пояснили.

- На щастя, Міра не читала чужих повідомлень, а то дізналася б, що найкращий друг пішов проти неї. Мені теж довелося ту прогу встановити, щоб за Лєркою стежити й не дати нікому здохнути. І ще, замість Кості вона хотіла отруїти тебе, Владе. Лєра неправильно пояснила, кому з вашої кімнати пігулки потрібні, от вони ледве й не втратили такого цінного співробітника. І Колю вбивати вона не планувала, просто налякати; потім її попустило, і вона поїхала. Забудьте.

- Господи, - Влад нервово потер волосся. - Через неї загинув Філіп, стільки лайна відбувалося, а ти пропонуєш забути?

- Вона поїхала і більше не повернеться, то який сенс про це думати? - Його очі блищали холодним світлом, губи стиснулися у жорстку лінію. - У вас на неї нічого немає, звичайні слова нічого не варті. А її братика закрити вийде, тут ви постаралися.

Колю почала дратувати така впевненість, і він ризикнув спробувати.

- Чому ти так упевнений, що в нас на неї нічого немає?

- Думаю, у вас і на нього нічого не було, - зазначив він і мав рацію. - Ви вирішили його підставити, можливо, це спрацює. З Мирославою так не вийде. Єдине, що у вас було так це мої слова, але диктофон ви не вмикали. Тому що не знали, коли я прийду, і телефон у руки ніхто не брав; ви були так захоплені правдою. Це безглуздо, ви не зможете нічого зробити, тепер розумієте?

Черговий раз він вразив усіх своєю уважністю. Говорив, злився, але ні на секунду не втрачав пильності й спостерігав за кожним.

- Припустимо, - кивнув Влад. - Ти її найкращий друг, але при цьому розповів усе. Попереджав нас щоразу. Навіщо? Тобі від цього яка користь?

- Розповів, бо ви самі все знали, - це вам ніяк не допоможе. Спати будете міцніше, а попереджав... щоб ви могли вранці прокинутися.