Читати книгу - "Твори. Том 1"

От я й узявся вивчати геологічну структуру місцевості. Ви знаєте, що давно колись тут відбувалися струси, які призвели до всіляких перетурбацій і різного розташування порід.

Мені треба було встановити, звідки йде мінеральна вода, крізь які тріщини, визначити напрям, походження і природу цих тріщин.

Спершу я вельми ретельно оглянув водолікарню й побачив у кутку стару водогінну трубу, нею вже не користувались, і вона була майже зовсім забита вапняковими відкладеннями. Виходить, розчинені у воді солі осідали на стінах труби і скоро забили її. Так само мало статись і з природними каналами, бо під грунтом тут усюди граніт. Отже, джерело Бонфія забилося, та й годі.

Треба було знайти, де це сталося. Всі, звичайно, шукали б вище від того місця, де джерело виходить на поверхню. А я місяць усе ретельно оглядав, досліджував, обмірковував, а тоді почав шукати і знайшов джерело на п’ятдесят метрів нижче. І от чому.

Я вже сказав, що насамперед треба було визначити походження, природу і напрям гранітних тріщин, по яких тече вода. Нетрудно було встановити, що ці тріщини йдуть з долини догори, а не згори в долину, йдуть похило, ніби дах, — певно, долина осіла, потягнувши за собою і нижні передгір’я. Отже, вода тут тече не вниз, а підіймається по щілинах між гранітними шарами вгору. Я знайшов і причину цього несподіваного явища.

Давно колись Лімань — широка, скільки сягає око, рівнина, утворена піщаними та глинистими відкладеннями — лежала на рівні першого гірського плато, але внаслідок геологічної будови свого підгрунтя, осіла, потягнувши за собою, як я вже казав, найближчі передгір’я. І від того гігантського осідання якраз на межі між м’якими породами та гранітом утворилась величезна глиняна загата, глибоченна і непроникна для води.

І ось що ми маємо.

Мінеральна вода появляється в жерлах колишніх вулканів. Та, що тече здалека, по дорозі остигає і виходить на поверхню холодна, як звичайні джерела; а та, що тече з ближчих жерл, б’є з-під землі ще тепла, і її температура різна, — залежно од відстані до підземного вогнища. А ось як вона йде. Спускається глибше й глибше, аж поки не натрапить на німанську глинисту загату. Пробитись крізь неї вода не може і, перебуваючи під великим тиском, шукає собі виходу. Натрапивши на похилі щілини в граніті, вона вривається туди і підіймається на поверхню. Тут знову набирає початкового напрямку й тече далі в долину, як звичайний струмок. Додам іще, що ми не знаємо й сотої частки мінеральних вод цієї долини. Відкриваємо тільки ті, що вибиваються на поверхню. А інші течуть собі по гранітних щілинах і, дійшовши до кінця гранітних каналів, зникають: їх вбирає грубий шар обробленої, вкритої рослинністю землі.

Звідки я роблю такі висновки.

По-перше, щоб мати воду, її треба шукати за нахилом та напрямом гранітних нашарувань.

По-друге, щоб вода не зникла, треба не давати тріщинам закупорюватись вапняковими відкладеннями, а для цього продовбати штучні колодязі й ретельно доглядати їх.

По-третє, щоб перейняти сусідське джерело, треба відвести його воду, зробивши свердловину до тієї ж гранітної тріщини, тільки не вище від виходу джерела, а нижче, і, зрозуміло, до глинястої загати, яка примушує воду підійматись.

З цього погляду відкрите сьогодні джерело б’є в чудовому місці — за якихось кілька метрів од загати. Якщо б хто захотів побудувати нову водолікарню, то це треба робити саме тут.

Коли він кінчив, за столом запала тиша.

Захоплений Андермат сказав тільки:

— Ось що значить заглянути за куліси, — вся таємничість зникає. Ви золота людина, пане Обрі-Пастер.

Крім нього, ще тільки маркіз та Поль Бретіньї зрозуміли, про що йдеться. Гонтран нічого не чув. А інші, розпустивши вуха і дивлячись у рот інженерові, слухали, ошелешені від подиву. Особливо дивувалися мати й дочка Пай — люди вельми побожні, вони побоювались, чи немає чогось противного релігії в такому поясненні явища, посланого від Бога й здійсненого його таємничою волею. Мати сказала:

— Дивні діла твої, Господи.

Жінки, що сиділи посередині, схвально кивнули головами, бо їх теж збентежила почута незрозуміла мова 06-рі-Пастера.

Пан Рік’є, чоловік з цеглистим обличчям, заявив:

— Хай вона тече звідки завгодно, ця анвальська вода, з вулканів чи з місяця, — я ось уже десять днів її п’ю, а ніякої полегкості не відчуваю.

Подружжя Шофур запротестувало — їхня дитина почала ворушити правою ніжкою, чого ні разу не траплялось за всі шість років, відколи її лікують.

Рік’є відказав:

— Це, хай йому чорт, свідчить тільки про те, що в нас різні хвороби, а зовсім не про те, що анвальська вода гоїть шлункові захворювання.

Він, здавалося, лютував у розпачі від цієї нової марної спроби.

Але пан Монекю теж озвався від імені своєї дочки і сказав, що ось уже тиждень, як вона перетравлює їжу і їй уже не доводиться щоразу виходити посеред обіду з-за столу.

А його висока дочка почервоніла, вткнулася носом у тарілку.

Обидві вдови теж почували себе краще.

Почувши це, Рік’є розсердився і різко повернувся до них:

— Це у вас, чи що, хворий шлунок?

Ті відповіли разом:

— Авжеж, пане. Ми не перетравлюємо ніякої їжі.

Рік’є аж підстрибнув на стільці і, затинаючись, сказав:

— Ви… ви… Та на вас тільки глянути… Видно, забагато їсте.

Пай-мати люто відмовила:

— Зате щодо вас, добродію, ніяких сумнівів немає: ваша вдача свідчить про зіпсований шлунок. Недарма кажуть, що люди з добрим травленням завжди привітні.

Стара худюща жінка, імені якої ніхто не знав, зауважила:

— Я думаю, що анвальська вода була б усім на користь, якби наш господар, хоч трохи пам’ятав, що годує хворих. А то, далебі, він дає нам їжу, якої не можна перетравити.

І всі за столом одразу дійшли згоди. Всіх об’єднало обурення проти хазяїна готелю, що подавав лангустів, ковбаси, вугрів з гірчичною підливою, капусту — атож, капусту й сосиски, — найнестравнішу їжу, тим людям, яким лікарі — Бонфій, Латон та Онора — приписували тільки біле, легке і ніжне м’ясо, свіжу городину й молочні страви.

і Рік’є тремтів од гніву:

— Хіба лікарі на курортах не повинні стежити за харчуванням? А вони покладаються в такому важливому ділі на якесь бидло! От нас і частують крутими яйцями, анчоусами та шинкою…

, Монекю перебив його:

— Даруйте, але моя дочка добре перетравлює тільки шинку, яку, до речі, їй і приписали Ма-Русель та Ремюзо.

Рік’є закричав:

— Шинка! Шинка! Та це ж трутизна, добродію!

Стіл одразу ж поділився на два табори: один —