Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

Після битви за Дебальцеве окупанти не поховали загиблих українців, залишивши їхні тіла гнити й бути поживою для приблудних собак. «Собаки пожерли трупи», після чого «від них залишилося так мало, що нічого було й ховати»[1225]. «Журналісти “Associated Press”, які прибули до Дебальцевого невдовзі після захоплення його росіянами та російськими маріонетками, на власні очі бачили непоховані тіла українських солдатів, що лежали на дорогах і перед садками людських будинків»[1226]. Ватажок «ДНР» Захарченко насміхався з українських вояків, полонених під Дебальцевим, які тремтіли й стояли навколішки в снігу, кажучи, що президент Порошенко їх «зрадив», бо вони для нього «не більше ніж шматки м’яса»[1227].

Занепад правопорядку на окупованій частині Донбасу призвів до таких беззаконних дій, як мародерство та свавільні страти українських військовополонених. Захарченко публічно шкодував, що не може розстріляти усіх військовополонених, які брали участь у марші центром Донецька[1228]. Олександр Машонкін, який зазнав поранення і був захоплений в полон на донецькому летовищі, згадував, що у підвалі підрозділу «Мотороли» українських бранців «били усім — трубами, табуретками, ніжками від столів. Били скрізь — по голові, по всьому тілу, у пах»[1229]. «Сєвєр», інший український «кіборг», згадував: «Вони били нас шість чи сім годин трубами, прикладами автоматів, битами й усім, що траплялося їм під руку».

«Міжнародна амністія» задокументувала численні військові злочини, вчинені російськими маріонетками та російськими військовими проти українських активістів, журналістів і учасників бойових дій. До них належать вбивства захоплених у полон поранених і ув’язнених українських націоналістів. Під час наступу українських військ влітку 2014 року бойовики «ЛНР» перед втечею стратили українських бранців, стріляючи їм у голову та шию. Цей розстріл нагадував вбивства в’язнів радянських тюрем на Західній Україні, вчинені НКВС у червні 1941 року[1230].

Серед російських маріонеток і військових, які вчинили найтяжчі порушення прав людини, особливо відзначилися батальйони «Спарта» і «Призрак» («Мара»), що базувалися в Донецьку та Алчевську, — їх звинувачують у скоєнні численних злочинів проти людяності, зокрема, вони відповідальні за страти таких українських солдатів (перелік не є вичерпним):

1. Ігор Брановицький (90-й батальйон, 81-а бригада) був поранений та захоплений в полон на летовищі Донецька. Боєць «Сєвєр» став свідком того, як Павлов-«Моторола» убив Брановицького двома пострілами в голову після того, як той назвав себе кулеметником[1231]. «Сєвєр» вважає, що Брановицький міг би вижити попри своє поранення, якби його евакуювали до лікарні, проте Павлов не хотів обтяжувати своїх підлеглих доглядом за пораненими українськими бранцями[1232]. Групу «кіборгів» катували «Гіві», два чеченці на прізвиська «Танчик» і «Сталін» та священик, який використовував хрест як засіб для катування[1233].

2. Андрій («Бур») Гаврилюк (95-а аеромобільна бригада) також потрапив до полону після поранення в Донецькому аеропорту. Окупанти вбили його трьома пострілами в голову.

3. У селищі Красний Партизан (нині Бетманове) стратили чотирьох українських військових, які охороняли блокпост на трасі Горлівка-Донецьк: Андрія Колісника, Альберта Саруханяна, Сергія Слісаренка та Романа Сеха. За словами свідка злочину, Саруханяна вбили через те, що він був вірменином і на питання про те, що він тут робить, відповів, що «воює за Україну». Серед бойовиків була дівчина, яка «із задоволенням» стріляла у полонених зі снайперської гвинтівки, цілячись в коліна й легені жертв[1234].

4. Було розстріляно трьох полонених солдатів із 30-го механізованого корпусу: Олександра Бердеса, Василя Демчука і Павла Плоцінського. Їхні тіла знайшли наступного дня після страти.

Всупереч Женевській конвенції українських військовополонених використовували як рабську силу: «Казали, що ми — раби з України», — згадував Машонкін[1235]. З’явилися свідчення того, що українських військовополонених, яких