Читати книгу - "Сонячний Птах"

Ланнон підписав накази про війну незадовго перед світанком і розпустив раду дев’ятьох словами:

– Ми знову зустрінемося ополудні, після останньої церемонії свята Родючості Землі. Озбройтеся й попрощайтеся зі своїми родинами.

До Гая він звернувся лагідним голосом, коли вони залишилися самі:

– Спи тут. Ти вже нічого не зможеш зробити.

Але він запізнився. Гай уже спав, схилившись на стіл і поклавши голову на руки. Ланнон підняв його зі стільця й відніс, як сонну дитину, до кімнати для гостей.

Він поставив біля дверей вартового.

– Ніхто не повинен розбудити святого отця, – розпорядився він. – Ніхто! Ти мене зрозумів?

Уже майже почало розвиднятися. Жертвоприношення мало відбутися через кілька годин, а він знав, що Гай заснув мертвим сном, який може тривати протягом кількох днів. Він покинув його й пішов помитися та вдягтися для церемонії.

Айна накинула каптур плаща собі на голову, затуливши обличчя. Вона просунула свої старі кощаві руки в широкі рукави й нахилилася, щоб задути свічку.

Вона стояла в темряві, міркуючи про те, що їй робити. Вона не стане чекати, коли верховний жрець покине палац. Айна мала доступ до палацових кухонь. Головний кухар там доводиться онуком її наймолодшій сестрі, й вона часто приходила туди поїсти, щоб знайти зміну від храмової дієти. Усі раби в палаці знали її. Буде просто довідатися від одного з них, де саме перебуває в великому домі верховний жрець, а ще простіше – передати йому послання.

Вона тихо розсунула штори своєї келії й виглянула назовні. Лише один смолоскип тьмяно жеврів у кінці проходу, але світла від нього було зовсім небагато, й Айна не помічала темної постаті, яка чекала на неї в затіненому кутку коридору, аж поки та не ковзнула в напрямку до неї.

– Ти ще не спиш, стара жінко? – лагідно запитав глибокий, майже чоловічий голос, і сильна рука схопила Айну за зап’ясток. – Ти зібралася когось навідати так пізно? То ти чула про те, що Гай Бен-Амон повернувся до Опета?

– Ні, – проскиглила Айна. – Клянуся.

І вона слабко спробувала випручатися. Вільною рукою сестра Гака закинула каптур старої жриці назад і подивилася їй у вічі.

– Ти йшла до Бен-Амона, хіба ні?

– Ні. Присягаюся, що ні.

Айна побачила смерть у виразі обличчя сестри Гаки й закричала. То був слабенький, позбавлений будь-якої пристрасті крик, схожий на звук вітру, й він раптово урвався, коли сестра Гака своєю могутньою долонею затулила їй рот.

Із дверей навпроти виглянуло перелякане обличчя, й сестра Гака гаркнула:

– Повертайся до свого ліжка!

І молода послушниця відразу підкорилася.

Сестра Гака затягла кволе тіло Айни назад крізь штори, на її кушетку. Долонею вона затуляла їй рот і ніздрі, а другою рукою притискала груди Айни до ліжка.

Айна гарячково пручалася, її ноги стукотіли, впираючись у стіну, а руки засмикалися й учепилися в обличчя сестри Гаки. Потім усе швидко закінчилося, вона підкорилася й лежала тихо. Сестра Гака затуляла їй рот і ніздрі ще довго після того, як стара жінка затихла, потім притулила другу долоню до її кощавих грудей і замість серцебиття відчула під нею обвислі порожні соски.

Не знайшовши жодних ознак життя, вона вдоволено кивнула головою, акуратно випростала Айні руки й ноги й покинула келію. Коли світло світанку проникло туди крізь єдине вікно, воно освітило обличчя Айни. Її рот був роззявлений, мертві очі дивилися здивованим поглядом, а пасмо сивого волосся затуляло їй лоб.

Ланнон усвідомлював потребу ретельно відбути кінцевий ритуал свята. Було очевидно, що він постав перед надзвичайними обставинами великої національної ваги, що Опетові протистоїть ворог набагато могутніший і нещадніший, аніж його держава мала будь-коли за свою довгу історію. Пророцтво оракула було для нього несприятливим, можливо, він або його царство накликали на себе гнів богів.

Ланнон знав, що доля націй залежить не цілком від людських діянь, що перемога в битвах здобувається не тільки мечем. Він знав, що існують зовнішні впливи, іноді несприятливі, а іноді сприятливі, які визначають результати земних подій. Він знав, що можна втихомирити розгніваного бога й підсилити прихильність того, який налаштований сприятливо.

Коли превелебна мати провела його через катехізис біля басейну Астарти, він приділив особливу увагу правильності своїх відповідей, і не було найменшого сумніву, що голос його звучав щиро, коли він звертався до богині зі своїм проханням.

Жриці оточили його, й легкі руки допомогли йому скинути своє одіння з пурпурного шовку. Потоки прохолодного повітря овіяли його голе тіло, коли він підійшов до басейну й став на його краєчку, потім спустився кам’яними приступками й занурився в чисту зелену воду.

Його тіло світилося під поверхнею білим кольором, і його довгі золотаві пасма й борода заблищали, коли жриці навколо нього стали набирати воду в покручені мушлі й виливати її йому на голову.

Вийшовши з басейну, Ланнон спізнав відчуття духовного очищення, так ніби священні води змили всі його турботи й озброїли його проти небезпек, які чекали на нього попереду. Він не був людиною глибокої релігійної віри, а проте в цю хвилину відчув, як душа його піднеслася вгору. Він спізнав глибоку радість, що обрав такого важливого посланця до богині.

Його особисті й дріб’язкові мотиви більше не мали значення. Він посилав жрицю крові, позначену богом пророчицю, особу великої ціни й великої ваги. Безперечно, богиня визнає її прийнятною, безперечно, Астарта тепер сповниться прихильністю до дітей Опета й накриє своїми крильми націю в цей час випробування й небезпеки.

Вони витерли йому шкіру, його м’язи були твердими й гарно оформленими на ногах, руках і на широких плечах. Дві жриці вийшли наперед і вдягли йому через голову накидку з білого шовку кольору радості й тріумфу. Превелебна мати накинула йому на шию вінок із лілей малинового кольору, які випускали ніжний і густий запах в огорнутій тишею печері.

Настала мить, коли треба було проспівати хвалу богині, а потім принести жертву. Тиша тривала ще одну мить, а тоді раптом пролунав дзвінкий голос.

Той голос приголомшив Ланнона, й він обернув голову, шукаючи поглядом співака. Він не міг помилитися щодо цього голосу, його ніжної й тремтливої сили, його глибина й тембр примусили настовбурчитися волосинки на руках у Ланнона, а відлуння, що розлетілося храмом, здавалося, ковзало самою поверхнею зеленої води.

Ланнон витріщився на Гая. Не уриваючи співу, той виступив наперед із рядів вельмож та офіцерів і повільно наблизився до Ланнона. Він розкинув руки знаком сонця, його рот розтулився, показуючи сильні білі зуби, а дзвінкий чудовий голос виливався